Спільний шестисерійний проект телеканалу «Еспресо» й «Дня», присвячений 20-річчю газети, є прикметним і важливим із дуже простого огляду.
Річ у тім, що маємо винятковий приклад плекання українського не тільки інформаційного, а правдивого інтелектуального простору. Це важливо й принципово з тієї очевидної причини, що інтелектуальне інформаційне поле, яке існує в кожному самодостатньому суспільстві, є одним із найдієвіших чинників щоденного творення і демократії, й громадянського суспільства, і модерної національної культури, за чим постає спільнота, єдина у своєму людському багатоманітті, отже, життєствердна. Адже живий та дієвий інтелектуалізм виявляється через історичну пам’ять, через культурні практики, через щоденну суспільну дискусію.
Тим часом майже тотальне — протягом останнього десятиліття — вигорання всіх можливих українських медійних кольорів в один-єдиний «жовтий» стало суттєвою причиною атомізації країни й підґрунтям для розколів-анексій-війн.
«День» лишається на цьому тлі одним із лічених винятків, якщо не унікальним, бо усвідомлено й послідовно ставить в основу суспільного єднання, а отже, в основу державності не що інше, як культуру. Власне, чи не найвлучніше, найвичерпніше про це говорить в одній із серій спільного проекту редактор «Дня» Лариса Івшина. Для мене трансляція і ретрансляція через канал «Еспресо» цього фактично постулату є річчю найголовнішою, найпринциповішою!
Іще про один принциповий аспект. Знайомлячись із тими, хто робить «День» (а так, зрештою, класично будується сюжет оповіді — «дізнатися про дім через його мешканців») ми між іншим усвідомлюємо, що двійко ключових посад у редакції обіймають переселенці зі згорьованого й охопленого війною Донбасу. Вочевидь, це засвідчує, сказати б, редакційну політику прямої дії, іншими словами — нерозривність слова й дії.
Що може бути промовистішим для історії «Дня»?..
