26 листопада (40 років тому) в чудовому стародавньому українському місті Чернігові відкрився Театр ляльок. За декілька тижнів чернігівські лялькарі будуть відзначати цю дату. Я щиро пишаюся, що стояв біля витоків створення театру, а після закінчення інституту знову повернувся до нього вже режисером. Доречно сказати, що з того першого творчого складу нині зі мною служать мистецтву актриси Ольга Рудько, Ніна Засько, Тетяна Кузьміна і завідуючий музичною частиною Євген Семенюк…
Здається зовсім недавно, в 1976 році, прийшли ми в старенький будиночок колишнього дитячого садочка, щоб зіграти свої перші ролі в театрі, що відкривався…Фундатором театру, його першим головним режисером був Василь Ващаєв, людина, яка й прищепила нам любов до професії попри всі зашкарублі упередження, що зустрічаються в нашому суспільстві щодо лялькарів.
За час свого існування театр відвідав з виставами багато куточків нашої країни, пережив кілька реорганізацій, коли ставав таким собі «кентавром» з драматично-ляльковою трупою, а потім знову реорганізовувався та поновлював свій статус театру ляльок. Ще й ім’я Олександра Довженка одержав. І став брати участь у вітчизняних та міжнародних фестивалях. І першим з театрів Чернігівщини зумів представите своє мистецтво за межами України. Наші маршрути пролягли до Австрії, Болгарії, Польщі, ФРН, РФ… Й повсюди я з великим задоволенням спостерігав вогники захоплення в очах дітей та дорослих, коли ті піднімалися після вистав на сцену і розглядали ляльок. Таке можливе тільки у лялькарів…
Чернігівський обласний театр ляльок ім. Олександра Довженка має багато амбітних планів. У нього є унікальна Творча Експериментальна Майстерня для дітей, що не має аналогів у державі. Колектив театру сьогодні – це сплав старшого, середнього і молодого поколінь. Поєднання досвіду та молодості, мудрості та ентузіазму.
Ще одна дата є важливою для нас: 95 років з того часу, як саме в Чернігові був створений перший професійний театр ляльок в Україні. Він навіть мав свій невеличкий стаціонар, а в його репертуарі були вистави і для дітей, і для дорослих. Тобто він був театром для всіх глядацьких категорій. До речі, ми вважаємо себе нащадками цього першого театру і продовжуємо нині його репертуарну традицію. На сьогодні наш вечірній репертуар складається з «Великого льоху» за Тарасом Шевченком, «Ріки…Життя…» за мотивами автобіографії та творів Олександра Довженка, «Гамлет-машини» Гайнера Мюллера (перша театральна постановка в Україні). Цю трилогію можна назвати для театру програмною.
На жаль, доля першого професійного театру ляльок у Чернігові не склалася. Проіснувавши декілька років, він щез. Чи тому, що його організатор і творчий керівник, німець за походженням, Віктор Швембергер назавжди покинув Чернігів…Чи тому, що в місті не було належних можливостей, бажання та уваги до його творіння…Швидше друге, бо театри, створені Швембергером в інших містах, існують і до нашого часу.
І ще одна дата є знаковою для Театру ляльок ім. О. Довженка. 20 років тому йому було надано занедбане приміщення колишнього кінотеатру, збудованого у 1960-му, в якому ніколи не проводилось капітального ремонту. Пам’ятаю, як збирали інформацію про наші творчі досягнення та потребу стаціонару. І як я представляв її в обласній державній адміністрації. І як раділи, що нарешті, через 75 років після 1921-го, чернігівські лялькарі будуть знову мати свій будинок. І мріялось – не будинок, а палац казок: з чудовими інтер’єрами, фойє, залою, сценою, гримерками, майстернями, театральним обладнанням…Й плани роботи театральних студій та грандіозні творчі проекти вже складалися...Тим паче що влада обіцяла виділити кошти на переобладнання непристосованого до потреб театру ляльок приміщення.
Але минав час…Вже театр відкрився при повному аншлагу видовищем для дітей та дорослих на тимчасовій саморобній сцені. Вже збудував за сценою тимчасову загальну акторську гримерку, де переодягалися всі разом – і жінки, і чоловіки. Вже театр тимчасово пристосував колишню кінопроекційну для потреб звукооператорів та освітлювачів. І навчився та привчив глядачів обходитись двома крихітними вбиральнями на всю установу. Виправдовуючись, що це тимчасово. Але правду кажуть - немає нічого більш вічного за тимчасове. Пройшов рік… п’ять… вісім років… Прийшла нова директор Тетяна Коваль, при якій театр самотужки, за свої гроші здійснив поліпшення зовнішнього вигляду фойє, докупив деяку апаратуру, почав ставити більше вистав. Все, що міг… Але обіцяних коштів не дочекався. Зрозуміло, що не було можливостей: область бідна. І лялькарі почали писати колективні листи-прохання до місцевих та центральних органів влади. Звертатися до народних депутатів, прем’єрів та президентів.
Нарешті трапилось диво, в обласному бюджеті знайшлися гроші на створення проекту реконструкції театру. І в 2008 році він з’явився. Як і тверді запевнення, що наступного року почнеться реконструкція. Театр на радощах навіть збільшив світлину з зображенням майбутнього палацу казок (який міг би стати окрасою міста, бо через певні обставини у ньому небагато цікавих архітектурних споруд) і розмістив у вікні фасаду. Щоб усі бачили. І обласне управління культури надало дозвіл на реконструкцію… Але на цьому все й закінчилося. Зрозуміло: область бідна, проблем багато, не до театру ляльок. А «біг по колу»: листи лялькарів та зацікавлених глядачів до очільників різного калібру та рангу, знову нічого не дав. Років чотири тому навіть прийшла «вагома» порада: «забути і шум не піднімати», бо можливостей немає…То що, бюджетні гроші на вітер?..
Звичайно, напередодні цих пам’ятних для чернігівських лялькарів дат обов’язково слід сказати й про позитивні зрушення. Бо вони відбуваються тоді, коли є особиста зацікавленість та певні симпатії до театру ляльок. Йдеться про заступника голови Чернігівської облдержадміністрації, керівника апарату Наталію Романову. За її ініціативою до відкриття нинішнього сезону були оновлені крісла глядацької зали. Планується забезпечення сучасним звуковим та світловим обладнанням. Днями за ініціативи першого заступника голови Чернігівської облдержадміністрації Леоніда Сахневича почались роботи з підготовки ремонту даху театрального приміщення, на який будуть виділені кошти. Як і на нову сцену. Можливо, справа дійде й до апаратної, гримерок, вбиралень для глядачів та співробітників, фасаду, майстерень, інженерних та електричних мереж. Бо для нормального функціонування театрального закладу все потрібно вирішувати комплексно.
Розуміючи, що область бідна і немає можливостей забезпечити театр новим автобусом (щоб він міг привозити свої вистави глядачам у віддалені містечка та села, представляти Чернігівщину на фестивалях), чернігівські лялькарі звертаються до народних депутатів від Чернігівщини: Василя Амельченка (РП), Сергія Березенка (БПП), Валерія Давиденка (БПП), Олега Дмитренка (БПП), Валерія Дубіля (Батьківщина), Анатолія Євлахова (БПП), Олексія Кодоли (НФ), Олега Купрієнка (РП), Максима Микитася, Анни Романової (Самопоміч), з проханням спільними зусиллями зробити подарунок до ювілею театру: якісний, новий, з максимальною базою автобус.
Напередодні цих пам’ятних для чернігівських лялькарів дат часто постає перед очима одна і та ж картинка: на місці теперішнього будинку колишнього кінотеатру виріс чудовий палац казок для маленьких та дорослих глядачів, вони заповнюють ошатні театральні фойє, заходять до затишної зали і поринають у світ театрального дійства. А згори, поміж зірок, на всіх нас дивиться Довженко, дивиться і лагідно усміхається…
