На зустрічі в Римі минулого четверга лідери чотирьох найбільших економік єврозони домовилися про кроки до банківського союзу та скромного пакету стимулюючих заходів на додаток до нового «фіскального договору» Європейського Союзу. Проте цих кроків недостатньо.
Канцлер Німеччини Ангела Меркель опиралася всім пропозиціям щодо надання допомоги Іспанії та Італії, щоб зменшити надмірні премії за ризик, з якими стикаються сьогодні обидві країни. У результаті майбутній саміт ЄС може зазнати фіаско, що цілком може виявитися смертельним, оскільки воно залишить решту єврозони без досить сильного фінансового брандмауера для захисту від можливого виходу Греції.
Навіть якщо вдасться уникнути фатального лиха, розподіл на країни-кредитори й країни-боржники посилиться, і в «периферійних» країн не залишиться шансів повернути собі конкурентоспроможність, оскільки ігрове поле буде нахилено проти них. Це може послужити вузьким інтересам Німеччини, але це створить Європу, що сильно відрізняється від відкритого суспільства, яке надихало уяву людей і рухало європейську інтеграцію впродовж десятиліть. Це зробить Німеччину центром імперії й назавжди підпорядкує «периферію». Це не те, за що виступає Меркель або переважна більшість німців.
Меркель вважає, що використання Європейського центрального банку для розв’язання фіскальних проблем єврозони суперечить правилам — і вона має рацію. Голова ЄЦБ Маріо Драгі говорить те саме. Майбутній саміт не включає до порядку денного важливе питання: Європейський фінансовий орган (ЄФО), у співпраці з ЄЦБ, міг би зробити те, що не може зробити самостійно ЄЦБ.
Зокрема, ЄФО міг би створити Фонд скорочення заборгованості — модифіковану форму Європейського пакту погашення заборгованості, який був запропонований Радою з економічних питань Меркель і схвалений німецькими соціал-демократами й зеленими. В обмін на зазначені структурні реформи в Італії й Іспанії Фонд міг би придбати й тримати значну частину їхньої непогашеної заборгованості. Він міг би фінансувати покупки за рахунок випуску казначейських векселів — спільні й окремі зобов’язання країн-членів — і передати переваги дешевого фінансування відповідним країнам.
Казначейським векселям влада присвоїть нульовий рейтинг ризику, й до них ставитимуться як до забезпечення найвищої якості в операціях репо в ЄЦБ. Банківська система має нагальну необхідність в безризикових ліквідних активах. Наразі банки володіють у ЄЦБ надлишковою ліквідністю, що перевищує 700 млрд євро, заробляючи лише одну чверть від 1% річних. Це забезпечує великий і готовий ринок для векселів під 1% або менше.
Якщо надалі країна, що бере участь, виявиться не в змозі виконувати свої зобов’язання, ЄФО може накласти штраф або інше покарання, пропорційне порушенню, тим самим перешкоджаючи тому, щоб примус ставав крайнім засобом, аби його ніколи не можна було використати. Це могло б забезпечити сильний захист від морального ризику. Уряд-наступник, скажімо в Італії, практично не матиме можливості порушити які-небудь зобов’язання, взяті нинішньою адміністрацією прем’єр-міністра Італії Маріо Монті. Враховуючи, що практично половина боргів Італії фінансується Європейськими казначейськими векселями — створюючи ефект, аналогічний зниженню середнього терміну погашення свого боргу, — уряд-наступник буде також схильний до будь-якого покарання з боку ЄФО.
Після відповідного періоду країни-учасниці входитимуть до програми з погашення боргу, не ставлячи під загрозу своє зростання. Це було б прелюдією до створення повного політичного союзу та запровадження євробондів. Звісно, видача європейських казначейських векселів потребуватиме схвалення Бундестагу, але це було б відповідно до вимоги Конституційного суду Німеччини, яка полягає в тому, що будь-які зобов’язання, затверджені Бундестагом, мають бути обмежені за часом й розміром.
Ще не надто пізно перетворити цю пропозицію на політичну декларацію, яка підкреслить не лише довгострокові цілі політичного союзу, а й стане дорожньою картою на шляху до фінансового й банківського союзу. Керуючись цією декларацією, Фонд фінансового порятунку єврозони, Європейський механізм стабільності (ЄМС), могли б одразу взяти на себе грецькі облігації ЄЦБ; ЄЦБ міг би почати накопичувати іспанські й італійські облігації, а Італія й Іспанія могли б реалізувати структурні реформи, необхідні для того, щоб брати участь у програмі Фонду погашення боргів.
Ця програма могла б принести величезне полегшення фінансовим ринкам. Не менш важливо те, що вона могла б змінити політичну динаміку в Європі з негативної на позитивну.
Головною перешкодою залишається те, що німецькі політики зав’язнули в режимі «не можна зробити». Меркель наполягає на тому, що політичний союз має передувати повноцінному фінансовому й банківському союзу. Це нереально й необгрунтовано. Усі три повинні розвиватися разом, крок за кроком. Не може бути договору або конституційного положення, що перешкоджає створенню ЄФО, якщо німецький електорат, як він представлений Бундестагом, схвалить його; інакше не можна було б створити ЄСМ. Якщо решта Європи підтримає цю пропозицію, а Бундестаг її відкине, то Німеччина має взяти на себе повну відповідальність за фінансові й політичні наслідки.
Джордж СОРОС — голова Soros Fund Management і голова Інституту відкритого суспільства.
