Проблеми з балансуванням на межі війни, що відбувається зараз довкола іранської ядерної програми, свідчать, наскільки легко впасти з обриву. Після перших двох раундів нових переговорів між Іраном і P5+1 (п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН плюс Німеччина) в Стамбулі й у Багдаді в квітні й травні обидві сторони, принаймні, ще стоять на краю прірви. Тепер, після третього туру в Москві, вони втримуються на кінчиках пальців.
Жодна сторона не була готова піти на компроміс з якогось істотного питання. Вони лише погодилися — ледве — провести нараду експертів на низькому рівні на початку липня, але ніхто не чекає, що це призведе до прориву. До того часу нові європейські й американські санкції щодо іранського експорту нафти залишатимуться чинними, а Конгрес США підштовхує до запровадження ще більших санкцій, і впливові голоси в ньому стверджують, що переговори закінчено. Обговорення війни як і раніше на порядку денному в Ізраїлі, і зростає занепокоєння, що у вельми напруженій політичній атмосфері в рік виборів у США не вийде стримати ескалацію цього питання.
Незважаючи на те, що переговорні позиції обох сторін упродовж нинішньої серії переговорів не були такі далекі, як у минулому, їхні ключові позиції досі були непримиренними.
Шість світових держав нині наполягають на трьох речах. По-перше, Іран має припинити всю діяльність зі збагачення урану до 20% чистоти (рівня, необхідного для дослідницьких реакторів, але лише в двох кроках, з практичного погляду, від збройового урану). По-друге, Іран має обміняти наявні запаси 20% палива на паливо, здатне працювати лише в Тегеранському дослідницькому реакторі або для інших явно мирних цілей. Кінцева вимога полягає в тому, щоб Іран закрив свій неабияк захищений підземний завод зі збагачення у Фордо поблизу міста Кум.
В обмін на все це не будуть застосовані нові санкції й буде відкрито доступ до запасних частин для літаків. Але Іран хоче більшого: як мінімум офіційного визнання його «невід’ємного права збагачувати» уран, не закривати якісь наявні об’єкти, а також скасування, значною мірою, багатьох уже введених санкцій (за відмову дотримуватися резолюції Ради Безпеки, що вимагає припинити всю діяльність зі збагачення).
В основі нинішнього протистояння лежить кілька підтекстів, чудово проаналізованих у доповіді цього місяця Міжнародної кризової групи. З боку Р5+1 і, звісно, в головах чиновників США та їхніх європейських партнерів є відчуття, що під цими санкціями Іран похитнувся — не в змозі впоратися з великими санкціями й відчайдушно потребуючи допомоги — й неабияк боїться неминучого ізраїльського удару.
Але Іран вважає, що Захід у контексті економічної кризи в Європі та зусиль президента Барака Обами перемогти на виборах — відчайдушно прагне уникнути конфлікту, що може підвищити ціни на нафту. Його лідери вважають, що їхні власні позиції на переговорах посилилися внаслідок появи нових об’єктів у країні й запасів, і, хоча вони й постраждали від санкцій, надто багато гордості поставлено на карту, щоб здатися перед їхнім обличчям.
Реальність така, що кожна сторона перебільшує свої сильні сторони й слабкі сторони іншої сторони. Зокрема, світові держави недооцінюють стійкість Ірану, а Іран переоцінює здатність США в рік виборів приборкати можливий ізраїльський військовий авантюризм. Необхідне певне коригування їхніх позицій.
Немає сумнівів, що Іран — з його довгою історією секретності й прикидання — заслуговує на сильну ворожість і недовіру, що продовжує породжувати його ядерна програма. Але найпоширеніше уявлення експертів з безпеки й розвідки в усьому світі полягає в тому, що тоді як Іран прагне отримання проривних технічних можливостей для створення ядерної зброї, які сьогодні є в Японії, він усе ще далекий від створення придатної до використання атомної зброї й не прийняв іще рішення зробити її. Більше того, у іранських лідерів, зважуючи втрати й вигоди, досить багато хороших причин, щоб не переходити цю червону лінію.
Але ці оцінки будуть наївними, якщо Іран як мінімум не припинить контрольованим чином збагачення за межі 5%, зробить свої 20-відсоткові запаси непридатними для військового використання, а також не зніме занепокоєність щодо Фордо, змінивши його роль і відкривши його для ретельного контролю.
У свою чергу, Р5+1 мають бути готовими значно змінити свої поточні підсумкові вимоги, незалежно від політичних труднощів, які це спричинить, і не в останню чергу для Обами в передвиборний рік. Світові держави мають відкрито визнати, що — подобається їм це чи ні, і чи є це хорошою політикою чи ні — юридично правильною позицією в рамках ДНЯЗ є те, що Іран дійсно має право збагачувати уран у суто мирних цілях. І, що важливіше, Р5+1 мають бути готові не лише відмовитися від нових санкцій, а й згорнути чинні, з тим як Іран робитиме кожен з розумних кроків, які від нього потрібні.
Таким чином, укладається не операція з дияволом, а відбувається визнання того, що сьогоднішня ситуація є нестійкою; запалююче протистояння ближче, ніж ми думаємо; й катастрофі можна запобігти лише за допомогою холодної, врівноваженої дипломатії, якої, досі було дуже мало.
Гарет ЕВАНС — колишній міністр закордонних справ Австралії та почесний президент Міжнародної кризової групи. Був співголовою Міжнародної комісії з питань непоширення ядерної зброї та роззброєння.
