Сьомого грудня в Національного університету «Львівська політехніка» — свято. Тут відбудеться урочиста академія, відкриття меморіальної таблиці, погашення поштової марки та багато інших заходів, під час яких обговорюватимуть внесок найстарішого вищого технічного навчального закладу України та Східної Європи у розвиток вітчизняної інженерії та науки. Нагадаємо, виш був заснований 1816 року як Цісарсько-королівська реальна школа, а зараз університет складається з 16 інститутів, 114 кафедр, відокремлених навчальних закладів, громадських організацій та загальних підрозділів. Член наглядової ради вишу Лариса Івшина та весь «День» щиро вітають колектив університету-ювіляра і бажають сил, оптимізму та невпинного розвитку на благо нашої держави.
Ми звернулися до директора Головної астрономічної обсерваторії НАН України, члена наглядової ради НУ «ЛП» та його випускника Ярослава ЯЦКІВА з проханням окреслити роль вишу в системі освіти України.
— Це один із найстаріших технічних навчальних закладів України, який розпочався як реальна школа 200 років тому, а потім переріс у політехніку. Політехніка готувала професіоналів для різного виду діяльності. Коли я понад 60 років тому переступив поріг цього закладу, там була відкрита нова спеціальність «Астрономо-геодезія». За цією спеціальністю мені викладали професори, які зуміли в тих умовах працювати на передньому краї наукової спеціальності інженерної геодезії. А зараз «Львівська політехніка» — один із провідних закладів у галузі космічної геодезії. Залежно від використовуваних технологій змінюються покоління тих чи інших спеціалістів. Я міг би так само сказати про радіотехнічний факультет, хіміко-технологічий... У радянські часи інститут електронно-обчислювальної техніки готував провідних спеціалістів, завдяки чому народжувались певні електронні виробництва, такі як «Карат», «Кристал»... У політехніці був прекрасний нафтовий факультет, який потім став у Івано-Франківську університетом нафти і газу. Я міг би назвати десятки прикладів, як «Львівська політехніка», на відміну від інших вишів, була дуже цілеспрямована на підготовку висококваліфікованих інженерів.
Звичайно, політехніка завжди брала активну участь у громадському житті. Імена наших національних героїв пов’язані з цим вишем. З настанням незалежності університет змінив парадигму викладання, наблизив її до міжнародних стандартів і, я сказав би, проявив тут певне лідерство в Україні — як об’єднати високий професіоналізм у науці і освіті.
Зараз ректор Юрій Бобало дуже активно працює в галузі IT-технологій, і випускники «Львівської політехніки» теж дуже шануються на міжнародному ринку праці. Крім того, при «Львівській політехніці» є унікальний Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою. Пані Ірина Ключковська створила міжнародний центр співпраці з науковою діаспорою, який проводить дуже активну роботу.
У цілому у Львові є два потужні крила: ЛНУ імені Франка – еталон гуманітаристики та «Львівська політехніка» – еталон професійної інженерної освіти, яка тісно пов’язана з наукою. Політехніка є доброю вищою школою України, адже, на жаль, ми натворили ще забагато університетів, яким до справжніх університетів далеко.
На жаль, не дуже багато запиту з боку промисловості в Україні для спеціалістів – випускників політехніки, і вони змушені або перекваліфіковуватися, або шукати себе на ринку праці Польщі, Німеччини. Поки держава Україна не розуміє, що без власних наукових досліджень, без власного використання їхніх результатів, підготовки кадрів для власної промисловості у нас не може бути гарантованого великого майбутнього. Університети, не зважаючи на важкий стан, свою місію виконують. Уряд, президент – на словах виконують, на ділі – поки що не можу сказати. Треба ще дуже багато зробити, щоб сприяти залученню високих технологій до нашого виробництва.
Слава «Львівській політехніці»! Я пишаюся, що колись переступив поріг цього навчального закладу.
