Донедавна здавалося, що Америку вже ніхто не врятує від загнивання і розпаду. Найбільші небезпеки: вимирання білого населення, неконтрольована міграція, соціальний паразитизм, засилля агресивних меншин, системна брехня під маскою політкоректності. Найвідвертіше все це описав видатний американський дослідник Патрік Б’юкенен у книжках із промовистими назвами, наприклад: «Смерть Заходу» (2002), «Надзвичайний стан: вторгнення третього світу і завоювання Америки» (2006), «Самогубство наддержави: чи вціліє Америка до 2025 року?» (2011).
Сенсаційна перемога Дональда Трампа на президентських виборах 2016 року показала, що США здатні до оновлення. Середній клас сприйняв Трампа як останній шанс «білої Америки» — і реалізував його. І це додає оптимізму українцям, адже у нас багато подібних проблем: очевидне вимирання корінного населення, корупція, паразитизм панівної верхівки, засилля політичної брехні. Тому дослідження американського відродження є першочерговим завданням для українського суспільства.
Почнімо з того, що майже всі політичні оглядачі та соціологічні служби прогнозували Трампу поразку. Як з’ясувалося, під виглядом «політології» та «соціології» просувалася звичайна передвиборча агітація. Але добросовісні дослідники також помилилися. Експерти пояснюють, що несподівано змінилася поведінка виборців, тому старі соціологічні моделі не спрацювали. Головний сюрприз полягав у тому, що під пресом політкоректності американці перестали вільно висловлювати свої погляди: вони говорили «так, як треба», але голосували по-своєму. Це означає, що значна частина суспільства уже не довіряє системній пропаганді, відтак «індустріальна машина» втрачає контроль над масовою свідомістю. Ставлениця панівного істеблішменту — Гілларі Клінтон — мала майже мільярд доларів виборчого фонду й підтримку найвпливовіших ЗМІ, проте їй це не допомогло.
ФОТО РЕЙТЕР
Time назвав новообраного президента США «Людиною року»
Впливовий американський журнал Time назвав новообраного президента США Дональда Трампа «Людиною 2016 року». «Дональд Трамп. Президент Роз’єднаних Штатів Америки», — так звучить заголовок номера Time. Як пояснила у коментарі NBC News головна редакторка журналу Ненсі Гіббс, цьогорічний вибір Time був «одним з найпростіших» після того, як Трамп одержав несподівану перемогу на президентських виборах у США. «Коли ще ми бачили людину, яка таким чином кинула виклик очікуванням, ламала правила, порушувала норми, поклала на лопатки не одну, а дві партії на шляху до перемоги на виборах, який Трамп розпочинав, маючи один шанс зі ста?» — запитала Гіббс. На її думку, до цього часу ще не було людей, які б діяли так суперечливо, як Трамп, і водночас так сильно б впливали на події протягом року. Нагадаємо, 2015 року Time визнав «Людиною року» канцлерку ФРН Анґелу Меркель. Журнал Time з 1927 року обирає окремих людей, групи осіб чи ідеї, які були особливо помітними впродовж останніх 12 місяців. До речі, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді став «Людиною року» за підсумками читацького голосування журналу Time.
Зміна електоральної поведінки — це закономірність і красномовне підтвердження триваючого переходу людства від індустріальної до постіндустріальної формації. Як завжди, все розпочинається зі зміни системи цінностей. Цінностями вмираючої системи є маніпуляції настроями натовпів, моральний нігілізм, естетичний несмак, пристосуванство, толерантність до збочень і паразитизму, змішування народів і рас та перетворення їх на безлику масу.
Нова формація вважає все це сміттям і пропонує інші життєві цінності: правдомовність, нонконформізм, культ краси і здоров’я, повернення до традицій, чесну гру, очищення від паразитичних процесів, позитивне мислення, заохочення талантів, плекання національної ідентичності. За словами великого Ґете, «істинне те, що продуктивне». Уособленням цього нового тренду став Дональд Трамп, його сім’я, команда і новостворювана адміністрація.
Так, новообраний президент США є прихильником здорового способу життя і шанувальником людської краси. Симпатії виборців він здобув тим, що сміливо називав речі своїми іменами. Таких же нонкомформістів він запросив до своєї адміністрації, в тому числі й тих, які його жорстко критикували. Таланти, принциповість і компетентність для Трампа важливіші, ніж особиста відданість. Схоже, він дотримується правила, що «опертися можна тільки на те, що чинить опір». Це його «фірмовий» стиль управління: брати на роботу конкуруючі групи, часто з полярними думками, розглядати їхні пропозиції й самостійно ухвалювати остаточне рішення. У такий спосіб Трамп створює небувалу для Вашингтона конкуренцію ідей.
Найбільші американські ЗМІ, зокрема CNN і «Нью-Йорк Таймс», заблокували доступ Дональду Трампу, натомість півтора року займалися його цькуванням, висміюванням і демонізацією. Тому він зосередив увагу на соціальних мережах, завдяки яким і переміг. Програміст Бред Парскаль разом з фахівцями із Силіконової долини вибудували складні поведінкові моделі на основі даних опитувань та аналізу записів у соціальних мережах. Паралельно прихильники Трампа запускали в мережах сотні рекламних роликів, дотепних картинок і мемів, аналізували реакцію аудиторії і вибирали з них найефективніші. Показово, що з удвічі меншим бюджетом виборчої кампанії Трамп витратив на нові інтернет-технології та маркетинг у п’ять разів більше, ніж Гілларі Клінтон.
Перемогу Трампа розглядають як перемогу американського націоналізму і традиційних цінностей. Американське суспільство обрало того, хто дбатиме найперше про інтереси американської нації, а вже потім — про інтереси міжнародних структур і транснаціональних корпорацій. Економічні й політичні інтереси окремих груп уже не стоятимуть вище за національні інтереси. Хоча це не скасовує загального процесу глобалізації. Просто цивілізаційний маятник досяг крайньої точки й пішов далі у протилежному напрямку — від уніфікації до різноманітності. Відтепер глобалізований світ активно збагачуватиметься новими етносами і новими державами. Це сприятливе тло для сучасного українського націєтворення. Тож у чому полягають головні уроки американської революції для українського середнього класу?
Передусім треба визначитися, що це таке. В західній соціології переважає майновий підхід: середній клас — це ті, хто перебуває в суспільстві посередині між багатими й бідними. Середній клас має стійкі доходи, достатні для задоволення широкого кола матеріальних і соціальних потреб. В Україні це не працює, адже тоді виходить, що 90% українців є бідняками, а частка середнього класу перебуває на межі статистичної похибки.
Підказку дає усвідомлення того, що в Україні формою державного правління є олігархічно-охлократичний союз: олігархи маніпулюють натовпом (охлосом) за допомогою пільг, субсидій, наркотиків та олігархічних ЗМІ, а натовп стабільно обирає їх в органи влади. Натомість до середнього класу належать українці, які завдяки власній праці є матеріально і ментально самодостатніми. Самодостатніми настільки, що можуть дозволити собі займатися такою діяльністю, яка їм подобається, — всупереч бажанню олігархату.
Саме ці вільні люди сформували рух цивільних волонтерів та військових добровольців. Завдяки цим соціально відповідальним і творчим людям в Україні відбуваються перетворення, хоча частка цього «нового козацтва» не перевищує 10% дорослого населення. Це і є середній клас, який нині творить постіндустріальну Україну та Нову Європу. І саме для нього такими важливими є уроки консервативної революції Дональда Трампа.
По-перше, американці показали, що перехід до нової політики можна здійснити абсолютно легітимно, без вибухових майданів, у межах чинної Конституції. Маніпульовані натовпи на майданах — це уже вчорашній день, на часі — масова організація середнього класу.
По-друге, Трамп з однодумцями мав сміливість усе називати своїми іменами — і працюючі американці відреагували на правду. Майбутні українські лідери отримають підтримку лише тоді, коли запропонують правду замість звичної політичної демагогії. Це потребує значних зусиль, але тільки таким чином можна сформувати стійке й активне електоральне ядро.
По-третє, Трамп об’єднав дуже неоднорідне середовище республіканців, подекуди з протилежними поглядами на майбутнє. Внутрішня конкуренція ідей є продуктивною, але за умови, що здійснюється на фундаменті чіткої системи принципів. Сформувати таку спільну концептуальну основу — ще одне завдання для нової української еліти.
По-четверте, рух до великого майбутнього Трамп подав у формі повернення до славного минулого: Make America Great Again — «Знову зробимо Америку великою». Це правильний підхід, адже енергійний розвиток потребує опори на перевірені досвідом зразки. Для України такого роду консервативна модернізація означає необхідність спиратися на власні, історично перевірені духовні, політичні та економічні моделі. Доведеться серйозно зайнятися нашим минулим, адже нинішня версія української історії має мало спільного з реальністю.
По-п’яте, оскільки олігархічна система в Україні контролює найголовніші ЗМІ, то треба покладатися на застосування цифрових технологій з опорою на адекватні соціологічні моделі. Середньому класу реально потрібні власні наукові й аналітичні центри.
Якщо підсумувати, то Україні потрібен інший націоналізм — інтелектуальний, культурний та організований, а тому продуктивний. Якщо це буде доцільно, то постіндустріальний націоналізм може й не називатися «націоналізмом». Дональд Трамп переконав, що зі своїм народом треба розмовляти не лише чесно, а й тією мовою, яка йому зрозуміла.
