Джордж Ромеро, котрого вважають батьком кінематографічних зомбі, недавно скаржився, що відколи в сплеттері (від англ. splatter — бризкання, бризки (крові) — так називають кіножахи з мерцями-людожерами) знімають Бреда Пітта, йому вже неможливо дістати фінансування на власне традиційно недороге кіно. Це саме той випадок, коли частка істини майже дорівнює всьому жарту. Блокбастер «Війна світів Z» (2013) формально є першим сплеттером, знятим з великим бюджетом і за участі згаданого Пітта, котрий, граючи такого собі ефективного і спритного кризового менеджера, забезпечує невідворотний хепі-енд. Водночас випуск цього продукту позначив остаточний захід жанру, розпочатого сенсаційною чорно-білою «Ніччю живих мерців» Ромеро (1968). Тоді, знявши за копійчані 114 000 доларів (загальні збори в світі склали 30 мільйонів) вибухову суміш хоррору, психологічної і політичної драми, 28-річний дебютант, син емігрантів з Куби й Литви, спричинив справжню революцію в кінематографі. Саме після «Ночі...» з’явився жанр зомбі-жахів, який здобув мільйони шанувальників по всьому світі.
Тривалий час сплеттер був чимось на кшталт такого собі малобюджетного Гуляй-поля на дальніх околицях, а то й за межами Голлівуда. Сотні режисерів, розбризкуючи галони кетчупу, гримуючи масовку під чудовиськ, нагромаджуючи в сценаріях моторошні фантазії та зловісний гумор, самовиражалися як хотіли. Історія, за великим рахунком, тут була завжди одна й та сама: вулиці заповнюють юрби живих мерців, а ми стежимо за пригодами кількох відчайдухів, які намагаються врятуватися. Інколи комусь щастить, інколи всі гинуть. На жаль, у 2000-х цей кривавий карнавал став добігати кінця у першу чергу саме через драматургічну обмеженість.
Першим нову тенденцію відчув, як водиться, Ромеро, вивівши в «Землі мертвих» (2005) дещо вдосконалених зомбі — здатних на початкові емоції, на взаємодію й солідарність одне з одним. Але справжнім фінальним акордом прозвучав знятий, за легендою, за лише 45 фунтів британський «Колін» (2008), де події показані власне очима молодого хлопця-зомбі, який викликає співчуття, надто ж на тлі геть озвірілих живих. При повній несхожості обох картин їх об’єднувало те, що, виводячи «ходунів» не безликою хижою масою, а альтернативною формою людського життя, режисери констатували, що сплеттер як демократична й нонконформістська розвага добіг кінця. Тепер зомбі-фільм перетворився на частину голлівудського шоу-бізнесу з великими інвестиціями, передбачуваним сценарієм і зірками калібру Пітта чи Міли Йовович («Обитель зла»).
У менш амбітних проектах конфлікт розгортається між ворогуючими племенами — видом Homo Sapiens та його зміненою формою. Як, власне, у «Новій ері Z» (назва на совісті прокатників; інший варіант набагато точніший — «Дари Пандори», в оригіналі The Girl with All the Gifts, за однойменним романом Майка Кері, режисер — Колм Маккарті).
Цього разу людей на пожирателів сирої та бажано живої плоті перетворює отруйний грибок. Але є виняток: дітлахи, що, зберігаючи ясний (навіть дуже ясний) розум, спокійно живуть з заразою в крові та цілком ладнають з безмозкими «голодними», хоча гастрономічні уподобання в них такі самі. Власне, головна героїня — одна з цих диво-дітей, 8-річна Мелані, разом з парою десятків однолітків схована урядом у бункері під землею. З їхньою допомогою дослідники прагнуть знайти вакцину від інфекції. Одного дня через нештатну ситуацію Мелані покидає бункер з групою науковців та військових, стаючи останньою надією людства на порятунок.
Атмосфера — найсильніший бік стрічки; Колму Маккарті вдається перетворити Лондон на загрозливу пустку. Тут, до речі, стала в нагоді Україна: частину лондонських сцен знімали у Прип’яті. Сам Маккарті зазначив: «Я був дуже зацікавлений в постапокаліптичних образах і міській розвідці (urban exploration — туризм нетиповими місцями на кшталт промзон чи руїн. — Д.Д.). Ми хотіли радше здивувати глядачів, аніж мати людей, які приходять в зал, очікуючи фільм студійного рівня. Ми послали операторську групу з мікро-дронами у Прип’ять, Чорнобиль, щоб зняти верхні плани Прип’яті, яка дублює Лондон [майбутнього]». Між іншим, принагідно виникає питання: чому, маючи неподалік настільки розкішну натуру, Київ досі не став столицею екранних апокаліпсисів? Але то вже окрема тема.
Так само добрих слів заслуговує акторська гра, зокрема, Джемми Артертон в ролі наставниці Мелані, Гленн Клоуз як її антагоніста — холоднокровної дослідниці і, звісно, Сенніа Нануа — Мелані. Саме завдяки останній конфлікт відходить далеко за рамки «жахів». Йдеться, по суті, про боротьбу за виживання між двома племенами, одному з яких не місце на планеті. Тож, незважаючи на знайомі жанрові компоненти, «Нова ера...» — не сплеттер, а переконлива й украй песимістична антиутопія, де, що найтрагічніше, немає правих та винних.
Саме її успіх вкотре доводить, що зомбі-хоррор у чистому вигляді вже не повернути. The Girl with All the Gifts — новий етап кіно, в якому живі мерці стануть лише частиною антуражу, а герої вирішуватимуть вічне, як вся наша цивілізація, й таке людське питання: що робити з Іншим.
