В неділю в ЗМІ з’явилася інформація про візит народної депутатки Надії Савченко до Мінська з метою прямої зустрічі з ватажками терористів так званих ЛНР та ДНР для начебто переговорів щодо звільнення українських полонених. Нещодавно, за словами Ірини Геращенко, українська сторона в Мінську пропонувала до новорічних свят обміняти 228 «громадян, яких вони (ОРДЛО. — «День») запитували в своїх листах» на 42 полонених українців. Бойовики на таку пропозицію не погодились.
Особливістю інформаційної подачі звістки про візит Савченко до Мінська виявилася суперечливість в коментарях. Так, наприклад, сама Савченко, яка на прес-конференції, за свідченням видання liga.net, поводилась досить різко, пояснила, що її контакти з бойовиками були узгоджені з СБУ. Натомість радник голови СБУ Юрій Тандит, навпаки, повідомив, що цей вояж з українськими спецслужбами не був узгоджений і що вони збирають та перевіряють інформацію щодо подібних поїздок й інших політиків. Ватажок бандформування «ЛНР» Ігор Плотницький, в свою чергу, підтвердив факт зустрічі з Савченко.
Нагадаємо, що Надія Савченко і до того неодноразово робила суперечливі заяви щодо необхідності прямого контакту з бойовиками, чим викликала серйозне обурення в суспільстві та навіть обвинувачення в грі «на Путіна». Безумовно, останні твердження мають емоційне забарвлення, адже жодних прямих доказів цього не існує. Натомість поведінка і заяви Савченко дають привід замислитись, що Москва може її використовувати «всліпу».
Тобто прорахувавши, в тому числі, особливості її психологічного образу, «вести» Савченко в потрібному фарватері. При цьому мотиви самої Савченко можуть бути абсолютно чесними, хоч і навіть суперечливими (нагадаємо, її недавнє голосування за зняття недоторканності з депутата Вадима Новінського і її ж привітальне рукопотискання з ним вже після цього голосування).
Кремль явно використовує всі можливі важелі для маніпуляцій і в тому числі створення з тих чи інших осіб потрібні «портрети». Савченко — колишня полонена, яка ще в суді вела себе досить мужньо і неодноразово вигукувала патріотичні гасла — сприймається на Заході зовсім не як «людина Путіна». Саме тому з її вуст заяви про прямий контакт з бандитами лише акцентують, що на Донбасі триває громадянське протистояння, а не агресія РФ. Така постановка питання не лише невірна, але й небезпечна, адже розмиває роль Росії у війні.
Таким чином, благородна роль роботи депутата з намагання звільнити українських полонених, на практиці закінчується зворотнім ефектом — полонені не звільнені, а факт «прямого діалогу» відбувся. Саме «фонд» полонених окупантами поповнюється постійно і, як правило, поповнюється цивільними особами. На окупованих територіях агресором розгорнута системна робота з виявлення «инакомыслящих», яких відверто (окупанти про це заявляють прямо) вишукують по, наприклад, постам в соціальних мережах, а згодом обвинувачують у «коригуванні вогню». Російські ж полонені схоже не особливо й потрібні Кремлю, що ускладнює процес обміну. Росії потрібен шантаж, викривлення інформаційної реальності на свою користь та розмиття в українцях бажання до опору. «Вмити руки» і продемонструвати себе «миротворцем», а не учасником конфлікту — є одним із завдань Кремля. При цьому це зовсім не означає, що РФ збирається цю війну згортати. Більш того, схоже, що Путін лише вдосконалює і розширює інструменти агресії.
Очевидним є питання: яка взагалі роль Надії Савченко у Мінських перемовинах, і хто уповноважував її брати у них участь? Якщо дійсно існують таємні перемовини з бойовиками, то це ще не означає, що Росія не зробить цю «таємницю» надбанням громадськості. То що ж можуть зробити зокрема українські спецслужби та політики для того, щоб унеможливити використання нашої сторони, як елемент кремлівських планів?
P.S. Партія «Батьківщина», до якої належить Надія Савченко, зробила офіційну заяву про те, що вважає переговори з терористами і їх ватажками неприпустимими. Такої позиції «Батьківщина» дотримується з початку агресії РФ. Також в заяві партії йдеться про те, що Надія Савченко не координує свої дії ні з фракцією, ні з партією.
