Ми збираємось біля станції метро «Контрактова площа», крокуємо жвавим Подолом і повертаємо до тихої Киселівки, як ще називають Замкову. У нашій групі з десяток людей: музикант Володька, графічний дизайнер Марина, архітектор Аня, системний адміністратор Андрій, Наталя, еколог за освітою, ІТ-шник Олена, студентка Наталія. Журналіст Олексій прийшов разом з дружиною і донькою — маленька Даша дуже любить підгодовувати тварин. Згодом долучається Сергій, давній учасник суботників на Замковій горі. Координують процес активісти проекту «Чисто: Замкова гора» Живодана ЖАРІКОВА і Павло СУСЛЯКОВ. А про птахів нам розповідає Віталій КАЗАННИК, провідний фахівець кафедри зоології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, та експерт-орнітолог проекту «Зелений ліхтарик». Ми розбираємо годівниці — 14 для пташок і десять для білок, і вирушаємо їх розвішувати.
КАФЕ ДЛЯ БІЛОЧКИ
Порожня годівниця для білок без корму виглядає трохи загрозливо. Це дерев’яний стільчик на підставці, перед яким стирчить довгий залізний штир. Годівниця має дві пари отворів, крізь які треба простягнути мотузки і прив’язати конструкцію до дерева. На штирі настромлюємо кукурудзу — потім білка сідатиме на стільчик, охоплюватиме лапками качан і гризтиме його. «Чіпляємо кукурудзу, бо її качанчика білки не гризуть, тож тварина не пораниться об штир. Хоча білки обережні, у принципі, можна чіпляти яблука, моркву — все, що можна настромити», — додає Живодана.
Проте, зауважують активісти, білка цілком може поласувати і з годівниці для птахів. «Фактично білки їдять все, — коментує Віталій Казанник. — Можуть і ягоди їсти. Добре давати їм різні горіхи. Білці не важливо, розколотий він чи ні, вони навіть розгризають цілі волоські горіхи».
ПРИВ’ЯЗАВ ГОДІВНИЦЮ — ЗАГАДУЙ БАЖАННЯ
Наша команда поволі піднімається на маківку Замкової гори, шлях «маркуємо» годівницями. Віталій Казанник інструктує, якими вони мають бути і де їх краще розвішувати. Власне, головна вимога — доступність місця для людей, щоб у годівницю регулярно докладали корм. Але також цей простір не має бути занадто відкритим. «По-перше, птахи взагалі не дуже люблять відкриті місця. По-друге, там їх може схопити якийсь хижак, той же кіт або куниця. Варто вішати так, щоб поруч був кущ чи дерево, і птах міг би заховатися в разі небезпеки», — пояснює орнітолог.
Добре, якщо в годівниці є дашок — щоб її не засипало снігом і не заливало дощем. Але при цьому вона має бути відкритою, щоб птах міг вільно пересуватися і втекти, якщо його підстереже хижак. Отвори мають бути великими ще й тому, що птах може багато з’їсти і застрягти в годівниці. Віталій Казанник усміхається: «У нас, коли ми наїдаємось, діаметр тулуба майже не змінюється, а у птаха може стати набагато ширшим».
Час від часу годівниці треба очищати від залишків їжі. Адже залежалий хліб зацвітає, а зерно проростає. Зрештою, у брудній годівниці птах може підхопити хворобу. Дерево, на яке вішають годівницю, має бути міцним, щоб та не впала. І бажано з прямим стовбуром — по похиленому котові чи куниці зручно підібратися до птаха.
Ми допомагаємо одне одному обмотувати стовбури шворками для годівниць. Зав’язуємо мотузки на подвійний вузол і робимо бантик. Після цього можна загадати бажання. «Коли восьма пташка прилетить до годівниці, воно має здійснитися», — каже Живодана. Чом би й ні?
ДІЄТА ДЛЯ ПЕРНАТИХ
У кошику активістів — різне насіння, китиці калини, згадана кукурудза. За словами Віталія Казанника, взимку будь-які тварини, зокрема птахи, якщо припече (скоріше, навіть приморозить), їдять все, що бачать. «Ті самі синиці влітку комахоїдні, а взимку споживають багато зерна. Або навіть можуть довбати сало чи м’ясо. Горобці влітку теж комахоїдні, а взимку більше зерноїдні, їдять все підряд, навіть цукор на базарах, і теж можуть дзьобати м’ясо, — розповідає орнітолог. — Птахи зазвичай використовують доступні кормові ресурси, особливо якщо ті з’являються у великій кількості. Птахи накопичують жир одразу з їжею, і якщо корму багато, відкладається чималий жировий запас, який потім допомагає їм вижити».
Втім, кожен вид має певні вподобання. От калину, грона якої розвішуємо вбік від стежки, люблять снігурі, омелюхи, дрозди. До смаку їм й інші ягоди, омелюхи поласують навіть грушами та яблуками, щоправда, порізаними. При цьому підхід до такого частування різниться. «Омелюхи зазвичай їдять м’якоть, оплодень, а кісточки викидають. А снігурі завжди їдять зерно, насінини — будь-які, навіть виїдають їх із крилаток в’яза та клена», — розповідає Віталій Казанник.
Хорошим кормом для будь-яких птахів є соняшникове насіння, несмажене і несолене. Взагалі будь-що смажене, солене чи гостре шкодить пернатим. Віталій Казанник продовжує: «Птахи, зокрема синиці, полюбляють насіння гарбузів, динь та кавунів. Синиця дуже цікаво їсть велику гарбузову насінину: вона ніби обрізає дзьобом кришечку, піднімає її і виїдає насінину».
Птахів можна частувати також вершковим маслом, смальцем, картоплею в лушпинах — сирою не слід, бо вона шкідлива для них. Синиці, сойки і дятли можуть їсти мерзле м’ясо. Краще відварити його без солі та спецій, бо сире швидше псується. Багато птахів полюбляють горіхи, особливо подрібнені. Є й любителі цілих — це дятли, сойки, повзики, синиці.
Чого не можна давати птахам, то це дрібні крупи, зокрема рис, гречку, пшоно. А от просо можна. Як і цілі зерна пшениці та пластівці, тільки без спецій. Варто обійтися без магазинного печива й тістечок. До речі, популярний хліб — не надто вдалий варіант частування, особливо чорний, бо він дуже розбухає у травному каналі птаха. Але можете нагодувати пернатих підсушеною та подрібненою білою хлібиною. Не можна пригощати птахів цитрусовими.
У МІСТІ МЕНШЕ ЇЖІ, АЛЕ БЕЗПЕЧНІШЕ
На одному з дерев Живодана помічає дятла. Визначаємо, звичайний він чи сирійський. Віталій робить висновок, що звичайний. Але в Києві можна зустріти і сирійського — в Україні цей вид з’явився порівняно нещодавно, у середині минулого століття. До нас цей птах прилетів із Близького Сходу. А ще кілька десятиліть тому в Києві з’явилася горихвістка чорна, яка прилетіла із Середньої Азії, та горлиця кільчаста із Балкан.
«Багато видів можуть з’являтися в місті епізодично, інколи зимувати, — розповідає Віталій Казанник. — Птахи є дуже мобільними істотами, їх можна зустрічати в місцях, де вони взагалі не живуть. От пару років тому до Борисполя прилетіла полярна сова».
До речі, раніше науковці, якщо бачили птаха на невластивій для виду території, прагнули отримати його тушку. Суворі правила науки: по суті, це було єдиним підтвердженням, що така-то тварина справді потрапила у певне місце. «Раніше було так: якщо не здобув птаха — ти його не бачив», — говорить Віталій Казанник. Сьогодні є відео- і фотокамери з GPS-навігаторами, тому така практика відходить у минуле.
«У принципі, птахам неважливо, у місті вони живуть чи ні, — головне, щоб було де гніздитися і чим живитися, — зауважує Віталій Казанник. — Звісно, деякі птахи останнім часом почуваються в Києві некомфортно, і тут їх уже немає. Ті самі журавлі. Якщо люди втручаються в життя заплави, де вони гніздяться, то зазвичай вони тікають. Для птахів два найгірших прояви діяльності людини — постійне турбування, особливо біля гнізда, і збіднення або знищення середовища існування. Навіть пряме знищення птахів відіграє не настільки негативну роль, як знищення місць, де вони мешкають».
Взимку в місті птаху знайти їжу важче, ніж у дикій місцевості. З іншого боку, в містах менше хижаків і простіше заховатися. Тож пернаті все одно прагнуть жити поруч з людиною, і, в принципі, це сусідство не вимагає від нас великої роботи. Справді, птахів треба підгодовувати, але без надмірностей. Віталій Казанник резюмує: «Не можна робити так, щоб птахи тільки й чекали, коли принесуть корм, а самі поживи не шукали. Інакше вони просто не виживуть».
