Складний 2016 рік приніс Україні більше викликів, ніж можливостей; тривожних новин було більше, ніж радісних; і загальна ситуація наприкінці грудня складніша, ніж була на початку січня. Як і два роки тому, виклики добре знайомі: поглиблення кризи державних інститутів, яке в нас чомусь плутають із корупцією — одним із симптомів, та агресія Росії. Від здатності опиратися кожному з них залежить збереження української державності.
Час навряд чи грає на нашому боці, і тому кожен втрачений рік множить ризики. На внутрішньому фронті — без змін. За великим рахунком, в країні продовжує функціонувати давно знайома та вкрай неефективна модель соціально-економічних відносин, яка із року в рік погіршує якість життя та перспективи українців. Ця ж модель відтворює політичну систему сумнівної якості, що характеризується стабільно високим рівнем корупції, відсутністю нормальної партійної системи та — внаслідок цього — умовною демократією.
У рейтингах Global Democracy Index та Freedom in the World ми віднесені до, відповідно, гібридних режимів та частково вільних суспільств. Поступово ми звикаємо до того, що реформаторського чи економічного дива не станеться, вчимося виживати у хронічно непростих соціальних умовах; і 2016 рік став в цьому відношенні схожим на довгу череду попередніх.
У світі навколо нас за рік, що минає, відбулося багато цікавих та важливих подій. Найрезонансніші з них свідчать про те, що наступного року міжнародне середовище стане менш сприятливим — або ще більше несприятливим — для України.
В Європі, інтеграцію з якою ми зробили безумовним і безальтернативним напрямом власної зовнішньої політики, настав час євроскептицизму, причому вперше небажання поглиблювати чи поширювати інтеграційні процеси супроводжується рішенням окремо взятої держави про вихід з ЄС.
Brexit матиме довгострокові наслідки, «розвінчуючи міф», як казали радянські історики, щодо незворотності євроінтеграційних процесів. В цих умовах, а також беручи до уваги зростання впливу популістів в різних країнах Європи — при тому, що популізм цей має здебільшого антибрюсельську спрямованість — реалізація європейської стратегії України в її сучасному, або іншими словами — в її незмінному й звичному — вигляді значно ускладниться.
Наша традиційна риторика, неефективна вже минулого року, стане, можливо, взагалі контрпродуктивною. Без позитивного прагматичного порядку денного для Європи ми ризикуємо обмежити наші успіхи наступного року лише легендарним безвізом. Є проблеми і більш конкретного характеру та ближчі до наших поточних пріоритетів.
Референдум в Нідерландах продемонстрував вразливість механізмів прийняття рішень всередині ЄС. Доля Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом «раптом» стала залежати від суспільної думки в окремій країні. І вже наступного року нам доведеться робити непростий вибір між завершенням процесу ратифікації Угоди та збереженням наших довгострокових євроінтеграційних сподівань на членство в Союзі. Окрім цього, нас чекатимуть вибори у Франції із результатом, що навряд чи потішить.
Європейський вектор нашої діяльності потребує суттєвого корегування, зміни підходів та нових ідей. Збережеться наша вразливість перед Росією і висока ціна, яку ми платитимемо за конфлікт на сході. Перспектива його подальшої структуризації та перетворення на постійний елемент політичного життя в Україні виглядає найбільш імовірною. Схоже на те, що незалежно від тривалості та інтенсивності міжнародних санкцій, Кремль зберігатиме присутність в українських подіях з метою максимально послабити нашу державність.
Сподіватися на підсилення міжнародного тиску на Росію не слід, навпаки — краще виходити із високої ймовірності його поступового послаблення. Двосторонні відносини перетворюються на довготривале асиметричне протистояння, яке вимагатиме від нас концентрованих зусиль, грамотної стратегії та високої ціни. Суспільний діалог, політичний консенсус та дієвий план врегулювання конфлікту на Донбасі мають стати безумовним пріоритетом державної політики — як внутрішньої, так і зовнішньої — в наступному році.
Прихід до влади нової адміністрації у США на початку 2017 року поставить перед нами ще одне складне завдання: знайти мову для спілкування із Вашингтоном. Очевидно, прорахунки та помилки попереднього періоду мають бути враховані й виправлені якомога скоріше. Так само, як і ЄС, США потребуватимуть конструктиву, ефективності та прагматизму — тобто всього того, чого системно бракує нашій зовнішній політиці. Розмова із Дональдом Трампом мовою вимог та звинувачень стане невдалим рішенням.
За підсумками року ми залишаємось у зоні високого ризику у рейтингу Fragile States Index, що означає наявність серйозних викликів державності. «Примара Сомалі» як і раніше десь поряд, а світ тим часом стає все більш складним та небезпечним. Наша слабкість стає джерелом вразливості та проблемою регіонального масштабу. Вона продовжить звужувати простір для маневру на міжнародній арені, підривати життєздатність української держави. Хоч яким би важким був 2016 рік, наступний навряд чи буде легшим. Боротьба за українську незалежність триватиме.
