В авторитетному німецькому журналі DerSpiegel за день до трагічних берлінських подій була опублікована невелика стаття, в якій автор звертав увагу читачів на одну дивну обставину. Німецька економіка в 2016 році досягла дуже хороших показників: збільшилася кількість робочих місць, скоротилося безробіття, при стабільних цінах підвищилися доходи громадян. За всіма показниками Німеччину можна назвати однією з найбільш успішних і привабливих для життя держав світу. Але соціологічні опитування показали, що лише 25% німців вважають, що їхня країна рухається правильним курсом, а 46% вважають, що країна рухається в неправильному напрямі. Таким чином, економічне благополуччя чи не вперше супроводжується відчуттями невизначеності і тривоги. Мені здається, цей приклад добре передає загальну атмосферу року, що минає. Відчуття тривоги і невизначеності поділяють сьогодні багато людей, незалежно від того, в яких країнах вони живуть.
ЗНАЧНІ МІЖНАРОДНІ ПОДІЇ РОКУ, ЩО МИНАЄ
Цього року стало ще більш очевидним, що Європа переживає кризу, мабуть, найглибшу з 1945 року. Європейський Союз як найуспішніший «глобальний проект», як втілення універсальних ідей і цінностей сьогодні переживає період випробувань.
ЗАХІД ПЕРЕЖИВАЄ ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНУ КРИЗУ. БРЕКСІТ І ПЕРЕМОГА ТРАМПА
14 вересня голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер у своїй програмній промові заявив про «екзистенціальну кризу Європейського Союзу», про кризу універсалізму. Він з сумом зазначив, що останнім часом національні інтереси «занадто часто» виходять на перший план. Юнкер мав всі підстави так говорити. 23 червня 52% британців проголосували за вихід із ЄС. Для багатьох європейців це стало потрясінням. Розчарування було настільки сильним, що навіть через півроку, 18 грудня на брюссельському саміті лідерів країн Євросоюзу, Терезі Мей був наданий більш ніж холодний прийом. Британського прем'єр-міністра навіть не запросили на спільний вечірній банкет.
Реакція на перемогу Дональда Трампа була ще більш емоційною. Попри те, що більше 80% ЗМІ у Сполучених Штатах спочатку були на боці Гілларі Клінтон, попри те, що представника від Демократичної партії відкрито підтримали провідні інтелектуали і представники шоу-бізнесу, президентом обрали людину, в перемогу якої мало хто вірив. Ця людина дозволяла собі неполіткоректні, а іноді навіть ксенофобські висловлювання, впевнено програла усі три раунди публічних дебатів зі своїм опонентом, але перемога дісталася саме їй. Всупереч думкам експертів і всупереч усім соціологічним прогнозам. Кеті Перрі, коментуючи перемогу Трампа, написала про революцію, що насувається. ДжастінТімберлейк заявив, що «11 вересня і 9 листопада стали двома найбільшими трагедіями в історії Америки». Кріс Еванс назвав ніч виборів «ніччю ганьби для Америки». Але багато зірок Голлівуду і шоу-бізнесу висловилися ще жорсткіше. За гарячими слідами впливові європейські газети розмістили на своїх перших сторінках набрані великим шрифтом вигуки на кшталт «О Господи!» або «Ми в жалобі». Міністр закордонних справ Німеччини не знайшов у собі сили публічно привітати Трампа з перемогою.
На якийсь час представники європейського істеблішменту навіть забули про дипломатичні умовності, а деякі - навіть про хороші манери. Такими європейців ми не бачили вже давно. В наявності не тільки екзистенціальна, але й психологічна криза.
ЗГУБНА ПОЛІТИКА ЗАМОВЧУВАННЯ
Brexit і перемога Трампа - це, безперечно, дві найбільш значущі політичні події року, що минає. Всі розуміють, що світ після 23 червня і 8 листопада 2016 року буде вже іншим. Але ніхто не може сказати - яким саме. З упевненістю можна говорити тільки про кілька речей. По-перше, у наявності недовіра багатьох американців і європейців до власних політичних еліт і політичних інституцій. По-друге, західні політики втрачають зв'язок зі своїми громадянами. В результаті ми спостерігаємо зростання впливу націоналістичних ідей у Європі. На політичну сцену виходять популісти, які пропонують прості рішення складних проблем. Деякі з них навіть стають володарями дум. Наприклад, 24 грудня, напередодні Різдва, французький тижневик LeJournalduDimancheвнісМарінЛеПендо списку найпопулярніших особистостей Франції (в рейтингу вона посідає 37-ме місце). Але чому вплив популістів зростає? Можливо, одна з причин цього впливу - витіснення з публічної сфери незручних запитань і складних проблем? Можливо, саме політика замовчування і претензії на «єдино-правильну картину світу» викликають у відповідь недовіру багатьох європейців до євробюрократії?
ВТРАТА КУЛЬТУРИ ДИСКУСІЇ ТА ЗРОСТАННЯ НЕТЕРПИМОСТІ В ПУБЛІЧНІЙ СФЕРІ
Останнім часом можна спостерігати і більш серйозні симптоми: здається, що західна політична традиція, побудована на культурі дискусій, на терпимості до різних думок, починає зраджувати власним принципам. Посилюються нетерпимість і агресивні реакції на будь-які прояви «інакомислення». Наведу кілька прикладів останнього часу. Журналісти газети Lib?ration вже лякають своїх читачів «поверненням до влади клерикалів» у разі перемоги Франсуа Фійона. Днями на конференції Об'єднаних Націй у столиці Індії Нью-Делі (21 грудня) провідний американський економіст Джеффрі Сакс висловив побоювання, що Трамп «мілітаризує демократію». Нещодавно колишній президент Польщі Броніслав Коморовський оголосив про створення «фронту захисту польської демократії». У Польщі назріває серйозна політична криза. У наведених мною прикладах опоненти використовують не мову аргументів, а просто військову риторику. Зрозуміло, що в подібних виразах вести дискусії навряд чи можливо.
МІГРАЦІЙНА КРИЗА
Ще одна проблема, яка загострилася в 2016 році, - це проблема біженців. Наведу кілька цифр. У 2015 році, за офіційними даними, тільки Німеччина прийняла 1,2 мільйона мігрантів. За 11 місяців 2016 року з Німеччини були вислані майже 24 тисячі мігрантів. Німецька держава виділяє на утримання одного біженця 359 євро на місяць. З них 143 євро видається на руки (решту суми шукачі притулку отримують у вигляді їжі, одягу, медобслуговування тощо). Крім того, на кожного біженця виділяється 6 квадратних метрів житла. Для порівняння: за даними державної служби України, в 2016 році середня зарплата українки становить 4301 грн (близько 148 євро), а українця - 5789 грн (близько 199 євро). Виходить, що біженець у Німеччині тільки на руки отримує майже середню зарплату українки (підкреслюю, не мінімальну, а саме середню). Наведені цифри показують, що міграційний криза лягає важким тягарем на економіку Євросоюзу. Але, крім економічних проблем, вона тягне за собою проблеми політичні, соціальні та культурні.
Цього року в Італію тільки з Північної Африки прибула 171 тисяча осіб. Велика частина з них не підпадає під статус біженця. 4690 мігрантів загинули або зникли безвісти. При цьому в самій Італії зараз високий рівень безробіття, а італійська молодь шукає роботу за межами своєї країни (наприклад, в Австралії). В Іспанії безробіття досягло рівня 25%. До цього часу під питанням залишаєтьсяекономічна стабільність Греції. Очевидно, що збільшення кількості мігрантів тільки ризикує загострити вже існуючі в цих країнах проблеми.
Ще на початку цього року прем'єр-міністр Франції Мануель Вальс заявив, що міграційна криза ставить під загрозу майбутнє Європи. Але в кінці року стало зрозуміло, що з кризою впоратися не вдалося, що між країнами ЄС досі не вирішено питання про розподіл біженців, що не всі країни взагалі згодні цих біженців приймати.
ПРОБЛЕМА БЕЗПЕКИ
Для Німеччини цей рік почався нападами в Кельні в новорічну ніч (за даними поліції, постраждало близько 1200 жінок). Завершується рік страшною берлінською трагедією. Святкова площа перед Кельнським собором і різдвяний ярмарок біля церкви кайзера Вільгельма на Брайтшайдплац стали місцями трагедії. У ці дні, після берлінського теракту 19 грудня, в Німеччині розгорілися гострі суперечки про перегляд міграційної політики. Але цьому теракту передували теракт у Ніцці 14 липня (загибель 84 осіб під колесами вантажівки на Англійській набережній), низка терактів у Німеччині в липні цього року, вбивство 84-річного католицького священика просто під час святкування Меси в Сент-Етьєн-дю-Рувре (Нормандія) 26 липня. Це далеко не повний список.
Швидше за все, терористична загроза стане постійним і невід'ємним тлом європейського життя найближчим часом. Європа перестає бути затишним і щасливим острівцем благополуччя. Звичайно, я переконаний, що європейці не дадуть себе залякати. Але саме ставлення до реальності в її найдрібніших побутових проявах буде змінюватися. Вже змінилося.
До цього додаються і загрози, які виходять від Росії. У ЄС немає своєї армії. Тільки у вересні цього року Жан-Клод Юнкер підняв питання про формування збройних сил Європейського Союзу. Все більше європейців усвідомлюють сьогодні необхідність робити в цьому напрямі конкретні кроки.
ТРАГЕДІЯ АЛЕППО
Крихкість і вразливість сучасного світового порядку показали події в Сирії. Фактично на очах усього світу знищується одна з перлин світової культури, гинуть тисячі людей. Ці люди стають розмінною монетою цинічних амбіцій, коли одні політики хочуть зберегти тоталітарний режим, а інші прагнуть показати своюпозірну велич і підтвердити статус «світового політичного гравця». У 18 обложених військами Асада містах перебуває близько 600 тисяч осіб. Ці політичні ігри оплачуються життями тисяч людей. Американський президент у нинішній ситуації може обмежитись тільки моральними викриттями на адресу Асада, Путіна та Ірану.
ЄВРОПА І УКРАЇНА. НОВІ ВИКЛИКИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ ЦІННОСТІ
У світлі нових викликів знову є актуальним питання про природу європейської єдності, про природу самої Європи. Що таке Європа: єдиний ринок навколо спільної валюти або політична і культурна спільнота, об'єднана загальними цінностями? Європейські цінності, стандарти європейської політики залишаються орієнтирами для України. Мені здається, що саме перед обличчям нових викликів співробітництво України і ЄС набуде нового, більш глибокого сенсу.
Нещодавно в українському перекладі вийшла прекрасна книжка авторитетного німецького історика Карла Шльоґеля(Карл Шльоґель. Український виклик. Відкриття європейської країни. - Київ, Дух і літера, 2016). У передмові до українського читача він зізнається, що для багатьох німецьких інтелектуалів Україна довгий час сприймалася в тіні імперії (спочатку російської, а потім радянської). Але Революція гідності «вивела Україну з цієї тіні і назавжди вписала її в ментальну карту європейців» (с.10). Російська інтервенція, захоплення Криму і дестабілізація Донбасузробила Київ важливим політичним і культурним центром («топосом») європейської історії, боротьби за Європу. Київ претендує на те, щоб стати «третім місцем», «де стара гра Сходу і Заходу втратила актуальність і де починається дещо нове» (с.146).
Але що це означає для нас, українців? Це означає, що європейські виклики - це виклики, які стоять також і перед нами. Європейська боротьба за ідентичність, за оновлену єдність - це і наша боротьба. Але важливо, щоб українські еліти це усвідомили.
Я почав з того, що загальне відчуття від року, що минає, - це відчуття невизначеності і тривоги. Але для мене це також і відчуття надії. Криза, яку сьогодні переживає Європа, може стати стимулом і підставою для оновленої єдності, для усвідомлення культурної ідентичності європейського політичного простору.
В УКРАЇНІ МИСЛЕННЯ І ПОВЕДІНКА ЕЛІТ НЕ ВІДПОВІДАЮТЬ РІВНЮ ЗАВДАНЬ
Рік, що минає, показав, що нами правлять, як і раніше, люди з дуже вузьким мисленням, дрібно-корисливими інтересами.
По суті, сьогодні паралельно існує кілька різних країн з назвою Україна. Одна з них - це Україна корумпованих політиків і чиновників, які намагаються імітувати реформи і продовжують збагачуватися на тлі загального падіння економічного рівня більшості громадян. Це вже цілі династії політиків, чиновників і «бізнесменів від влади». Купуючи чергову нерухомість за кордоном або 20-тучи 30-ту квартиру в Києві, отримуючи черговий гектар землі, вони продовжують говорити про «перехідний період», про необхідність потерпіти у важкі часи реформ. Фактично знищивши національну валюту, вони тримають свої заощадження в доларах і євро у домашніх сейфах. Ця Україна поступово має піти в минуле, але намагається ще всіма силами продовжити своє існування. Саме український політичний істеблішмент став головним антигероєм 2016 року.
У зв'язку з цим публікація е-декларацій зіграла як позитивну, так і негативну роль. Позитивом було те, що наше знання про політичну еліту знайшло документальне, навіть математичне підтвердження. Особливо неприємно громадянам було дізнатися про колосальне зростання доходів чиновників у країні, яка веде війну. Але цей крок до прозорості мав і свій негативнийбік - погіршення іміджу України в очах її західних партнерів. Дуже важко допомагати країні, еліти якої не можуть втриматися від злодійства в гігантських розмірах навіть у найважчий період її існування. Ще важче на цьому тлі переконати окремі країни ЄС (наприклад, Угорщину, Іспанію, Італію, Грецію і навіть Німеччину) продовжувати санкції щодо Росії. Треба віддати належне нашим західним партнерам, що санкції продовжені на півроку. Це ще один сигнал Україні - впоратися з проблемою корупції. За даними TransparencyInternational, Україна є однією з найбільш корумпованих країн Європи. В цьому відношенні ми ще не зрушили з мертвої точки.
ІНША УКРАЇНА
Але є й інша Україна - Україна активних людей, молодих і зрілих. Ці люди розвивають свій бізнес, займаються наукою і культурним просвітництвом паралельно, а іноді і всупереч державним інститутам. Багато з цих людей не бачать на українському політичному Олімпі осіб, які б представляли їхні інтереси і висловлювали б їхні цінності. 11 грудня цього року мені пощастило бути одним зі спікерів на конференції TEDxKyivBridges. Прогулюючись у перервах між виступами, я з радістю спостерігав за сотнями молодих людей, за їхніми натхненними обличчями, за їхньою захопленістю. Вони відкриті для нових ідей, вони хочуть змінювати світ. Саме ця Україна досягає успіхів на міжнародній арені. 14 травня Джамала стала переможницею конкурсу Євробачення-2016 з піснею «1944». Викладачка англійської мови Ганна Дудичіз гімназії ім. Тараса Шевченка вКропивницькому увійшла в топ-50 викладачів року за версією GlobalTeacherPrize. Наші паралімпійціпривезли з Ріо-де-Жанейро 117 медалей, обігнавши США. У травні цього року на конкурсі Nasa приз глядацьких симпатій дістався українському проекту MarsHooper.
На міжнародній олімпіаді в Цюріху (Швейцарія) учень 11 класу Харківського фізико-математичного ліцею №27 Олександр Шумаєв отримав золоту медаль, учні Українського фізико-математичного ліцею Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Владислав Вертелецький, Харківського фізико-математичного ліцею №27 Олександр Ніколаєнко, одеського Рішельєвського ліцею Роман Солецький - срібні. У Олександра Бугайко з Броварської загальноосвітньої школи №9 - бронза. На 57-й міжнародній математичній олімпіаді в Гонконзі Микита Скибицький - Київський ліцей №208 та Денис Пушкін - Київський ліцей «Наукова зміна» завоювали срібні медалі. Ольга Силіна - Харківський фізико-математичний ліцей №27, Антон Тригуб - Київська гімназія «Академія», НгоНгокТхайШон - Харківський фізико-математичний ліцей №27, Ярослав Ківва - Київський ліцей «Лідер» - бронзові медалі.
Ця інша Україна дає нам надію на майбутнє. Звичайно, цих вчителів, школярів, науковців та діячів культури не можна назвати героями в буквальному значенні. Герої - це офіцери, солдати і добровольці, які жертвують своїми життями на сході України, стримуючи зовнішню агресію. Але від таких людей залежить майбутнє нашої країни.
ЧИМ ЦЕЙ РІК СТАВ ОСОБЛИВИМ ОСОБИСТО ДЛЯ МЕНЕ
Особисто для мене цей рік запам'ятається дуже інтенсивним ритмом наукового і культурного життя. Київ переживає справжній культурний бум. Люди відвідують семінари з історії живопису, музики та архітектури, приходять послухати філософів, істориків, психологів, нейрофізіологів. Різні освітні майданчики, хаби, конференц-зали перетворюються на місця змістовного і творчого спілкування. Бути причетним до цього нового і небувалого для минулих десятиліть руху - велика радість.
Цього року я завершив чергову книжку («Введення в філософські студії»), яка якраз реагує на цей інтерес широких кіл людей до філософії. Дуже важливо, щоб у нас поступово створювався шар освіченої публіки, яка читає книжки, відвідує відкриті семінари та лекції, бере участь у дискусіях. Такими людьми дуже складно маніпулювати. Я взагалі розглядаю філософію як один із дієвих засобів проти пропаганди і різних форм варварства.
У зв'язку з цим мені дуже близька політика газети «День», яка хоче не тільки інформувати своїх читачів, а й ставити високу культурну та інтелектуальну планку. На жаль, більшість друкованих та електронних ЗМІ сьогодні перетворилася на засоби передачі політичних пліток і відвертих вигадок. Але я часто повторюю, що питання якісної і різноманітної інформації - це питання гідності. Якщо телеканал або газета пропонують примітивну і неякісну продукцію в розрахунку на миттєву «віддачу» (рейтингову або фінансову), вони не поважають своїх глядачів або читачів, а тому втрачають їх.
Особливо хочу відзначити проект «Дня» «Україна Incognita». Тут доречно ще раз повернутися до книжкиКарла Шльоґеля. Він дуже точно пояснює причини вразливості західних інтелектуалів перед обличчям російської пропаганди. Довгий час вони сприймали простір між Берліном і Москвою як буферну зону, як «території впливів». Історичний і культурний досвід не тільки України, але навіть Польщі та країн Балтії для них просто не існував. Тому Путіну дуже легко вдалося представити позицію Росії як захист від «західної агресії», як силу, яка протистоїть американізації і глобалізації Європи. Він зіграв і на старому комплексі провини німців перед «росіянами», і на фобіях «старої Європи». Багато німців просто не здогадувалося, що саме Україна прийняла на себе основний удар у період Другої світової. «Німці багато знають про злочини нацистів у Радянському Союзі, але провину відчувають виключно перед «росіянами», немов і не було мільйонів українських червоноармійців, мільйонів українських остарбайтерів, не кажучи вже про Шоа на українській території» (с.49). А за десятиліття до цього саме Україна пережила ще одну трагедію - загибель мільйонів селян. Смерть не на війні, не від дій зовнішнього ворога, а від внутрішньої «політики» більшовицького режиму. Відкриття цієї історії, зовсім «іншої» для західних інтелектуалів, дає зовсім іншу оптику. Знаменно, що процитований мною фрагмент поміщений у розділ, що має назву «Приголомшеній Захід: Україна - terraincognita». Це дуже співзвучно стратегії «Дня». Сьогодні історія стає інструментом пропаганди і виправдання військової агресії. І тому саме в наші дні особливо важливо знати правдиву історію, протистояти брехні. На жаль, і для багатьох українців їхня країна - terraincognita. Десятиліття радянської уніфікації зіграли свою негативну роль. Відкриття для себе своєї власної країни - важливий крок до самоповаги.
На мене велике враження справила книжка «Сестра моя, Софія», видана цього року в межах Бібліотеки «Дня». Читаючи цю книгу, я відкрив для себе цілий історичний і культурний континент. У чомусь болгарський історичний досвід близький нашому: стародавня велика культура, яка довгий час існувала і розвивалася в тіні імперій. Для мене це теж подія цього року, яка може стати подією і найближчих десятиліть: вихід із тіні самобутніх і багатих культур, відновлення культурно-різноманітної Європи. У такій Європі немає народів і культур першого і другого сорту, а є розуміння того, що культурне різноманіття і взаємне доповнення надає Європі внутрішньої динаміки і здатності впоратися з сучасними викликами.
P.S. Редакція «Дня» відзначила Андрія Баумейстера короною «За створення смислів у неосмислений час»
