У Миколаєві відбулася Всеукраїнська конференція «Регіональні перспективи просування технологій електронного управління і розвитку електронної демократії на виконання Плану дій із впровадження в Україні міжнародної Ініціативи «Партнерство «Відкритий уряд». Захід організовано Фондом розвитку міста Миколаєва і Миколаївським міськвиконкомом за підтримки програми «Громадянське суспільство і належне управління» МФ «Відродження».
Конференція зібрала переважно практиків-автоматизаторів із різних міст України і громадських діячів, які не один пуд солі з’їли, намагаючись хоч якось змусити чиновників працювати. Географія учасників — від Івано-Франківська до Сватового (Луганська область) і від Чернігова до Одеси. Тут само були представлені й малі міста України (Славутич, Бориспіль), що йдуть по шляху впровадження у себе електронного управління і електронної демократії з використанням сучасних інформаційно-комунікативних технологій.
У питаннях організації автоматичної обробки вхідної інформації (скарг, заяв громадян) і моніторингу виконання рішень органів місцевого самоврядування, представники громадських організацій, виконавці з виконкомів і депутати знайшли точку зіткнення. Уважно вивчаючи досвід мерій Луцька, Борисполя, Бердянська та Вінниці, можна вийти на оптимальне рішення для автоматизації. Що вже й зроблено в трьох десятках міських управлінських офісів. На конференції не лише звучали виступи практиків, а й зацікавлені особи в секціях і кулуарах обмінювалися практичним досвідом. Дивує тільки, що при побудові систем управління процесами вітчизняні комунальні автоматизатори спираються не на кращі інтернаціональні рішення, а постійно «винаходять велосипед» з програмними рішеннями. У результаті про стандарти поки що говорити марно. Спливають і інші нюанси. Наприклад, у реєстрі адміністративних послуг (довідок) присутні такі одіозні, що залишилися від сталінських часів, як про склад сім’ї, яка... м’яко кажучи, нелегітимна, бо Мін’юст її не кодифікував. У деяких виконкомах вигадують і свої формуляри та довідки: чиновництво у нас клас креативний!
Можна лише уявити, який опір вдалося здолати Михайлу Золотухіну і Фонду розвитку Миколаєва, що його він незмінно очолює, аби організувати дискусію з цієї теми. До складнощів періоду додається і той факт, що в держорганах «навчили» створювати псевдогромадські організації, які імітують діяльність, що потрібні лише для виконання формальних вимог грантонадавачів. А хто насправді захищатиме інтереси суспільства? Ось і доводиться бувалим громадським діячам виявляти неабиякі дипломатичні і креативні здібності. Приміром, у Миколаєві чого вартий альянс із міською ж бібліотечною системою, на базі якої створено 18 центрів комунікації з громадянами, за допомогою яких миколаївці дістають доступ до міських електронних баз, а завдяки інтерактивному спілкуванню можуть вирішувати багато питань без безпосереднього відвідування органів місцевого самоврядування.
Ось лишень ці самі жителі міста якщо й приходять скористатися заявним правом, то, окрім набору прокльонів на адресу сусіда чи забудовника, часто-густо нічого іншого сформулювати не можуть. Тому й доводиться бібліотекарям опановувати не лише ази роботи з оргтехнікою та комп’ютерами, а й адміністрування звернень громадян.
Загалом, конференція виявилася вельми корисною, тому що люди, які вирішують однотипні проблеми у своїх містах, змогли обмінятися практичним досвідом і виробити алгоритм подальшої співпраці. Просте копіювання рішень, яке мало місце, після відкриття проривною Вінницькою мерією центрів обслуговування громадян в електронному режимі вже не спрацьовує. Потрібна велика й глибока інтелектуальна робота службовців мерій і рад.
Під завісу конференції, з дуже своєчасною доповіддю виступив депутат Миколаївської міськради Володимир Худяков. Він зазначив, що багато з того, що сьогодні робиться в органах місцевого самоврядування, академік Глушков і сподвижники реалізовували у ВПК ще в середині 70-х, тому дуже важливо розвивати теоретичну базу програмно-апаратних рішень і ширше відкривати системи управління для інтеграції з іншими галузями життєдіяльності людини.
Але для реалізації цього амбітного завдання аутсорсингу в рамках одного міста чи виконкомівської будівлі замало. Важливо активніше долучати молодіжне, студентське середовище, аби від рішень віяло мобільністю, а не нафталіном. А конференцію практиків час переводити на інтерактивну платформу і онлайн висвітлювати всі практичні нюанси впровадження програм і прийоми лобіювання самих рішень.
