Вітаутас Ландсбергіс — приклад політика, який не отримав свого часу професійної підготовки «партійних шкіл» і не знав бюрократичних сходинок, але відіграв у своїй країні ключову роль. Музикознавець, професор Вільнюської консерваторії, в червні 1988 року був обраний до ініціативної групи «Саюдіса» (від початку — «Литовський рух за перебудову») — широкої консолідуючої громадської платформи, що очолила процес виходу Литви зі складу СРСР.
Саме «Саюдіс» у Литві, як і «Солідарність» у Польщі, «Народний фронт» у Латвії, Естонії й Білорусі, «Народний Рух» в Україні, свого часу відіграли ключову історичну роль перехідного періоду. У березні 1989 року Ландсбергіса обрали народним депутатом СРСР, а через рік за його активної участі Верховна Рада ухвалила декларацію про відновлення незалежності Литви. Того самого дня його було обрано головою Верховної Ради Литви.
1 грудня на форумі екс-президентів Балтійсько-Чорноморського регіону «Через діалог до довіри і миру» в Києві він рішуче заявив: «Ми всі боїмося реваншу тих, хто оплакує в’язницю. Вони не просто «плакальники», а готові діяти агресивно».
«День» продовжує цикл інтерв’ю з лідерами незалежних держав після розвалу СРСР. Нагадаємо, раніше ми друкували бесіду з колишнім президентом Естонії Арнольдом Рюйтелем, під час каденції якого країна вступила до ЄС і НАТО.
«МИ ПОСТАВИЛИ СОБІ МЕТУ — СТВОРИТИ СУСПІЛЬСТВО ВІЛЬНИХ І ГІДНИХ ЛЮДЕЙ»
— Цього року 25 років Біловезькій угоді. Литва — друга держава після Естонії, яка почала відновлення незалежності, «парад суверенітетів». Що можете сказати про ситуацію у вашій країні через 25 років?
— Звичайно, всі країни колишнього СРСР відчули на собі вплив радянської системи і цього типу мислення — спотвореного, напіврабського, несамостійного, пристосуванського. Як наказано, так повинні були й мислити. Наслідки цього відчуваються й досі. Саме відчуття рабства має подвійне значення — з одного боку, людина не має свободи, волі і можливості розпоряджатися своїм життям. Але залежно від типу людини і культури її виховання, вона може бути навіть згодна з цим. Є ті, кому подобається мати «хазяїна». Як за феодалізму кріпосна людина не мала свободи, але існувала завдяки волі дворянина або власника, який її утримував. Необхідно визнати існування такого типу буття, історично тимчасового і шкідливого, який веде до звиродніння. І проти чого, з іншого боку, людина повстає, вона хоче бути вільною, господарем своєї долі. Як американські чорношкірі раби, знаючи, що десь у штатах рабства вже немає, не задовольнялися «мискою супу в хатині дядька Тома», а всіма силами бігли до свободи, інколи ціною власного життя.
— Литві вдалося позбутися синдрому залежності?
— Його важко позбутися. Ми відчуваємо, що є прошарок або тип людей, які не пристосувалися до вільного суспільства, де потрібна ініціатива й енергія. А якщо у частини людей немає цього, вони продовжують оглядатися — де «хазяїн».
— Тобто проблема ментальності однозначно є. Як зробити «щеплення» від «колоніальної хвороби»?
— Ззовні нічого не допоможе — лише лікування зсередини. Перш за все, потрібно створювати умови, за яких би люди цінували свободу. А якщо їхнє життя невдале, безпросвітне, то вони не говоритимуть про свободу. Вони думають про «миску супу». Треба досягти такого рівня, щоб миска супу не була проблемою. Щоб людина бачила перспективи значно вище, і тоді вона цінуватиме вільну країну, яка дає великі переваги — не лише боротися з труднощами, але й радіти досягненням. І в цьому відчувати цінність життя. Ми поставили собі мету створити саме таке суспільство — вільних і гідних людей. Ми не оголошували реформ «у всьому і в цілому», а проводили доволі конкретні перетворення в економічному і суспільному житті. Давно впровадили відповідальність за незаконно нажиті статки, що Україна зробила лише нещодавно (йдеться про «електронні декларації». — Ред.), змінили «старих» функціонерів.
«НАРАЗІ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ФРОНТ — ГОЛОВНИЙ У БАГАТЬОХ СФЕРАХ СУСПІЛЬНОГО І НАЦІОНАЛЬНОГО ЖИТТЯ»
— Чи відчуваєте ви, що Росія намагається втягнути Литву у свою зону впливу?
— Імперський синдром можна відчувати в різних площинах життя. Але хотів би звернути увагу, що звільнитися від цього гніту і застою можна, будуючи у себе нові взаємини. Як у системі «людина-людина», так і в системі «людина-держава». Держава, хоч як це парадоксально, може бути паразитом на тілі свого народу, «пити його кров», і людей це влаштовує. У чиновників має змінитися ставлення до часу — що не таке важливе моє досягнення успіху на короткий час, а час як даність для фундаментального сліду в історії, шанс створити щось, що залишиться після тебе. Це «вододіл», за яким можна розділити людей: одні говорять «я сам по собі, мені начхати на інших» — і це згубний тип, а інші відчувають свою гідність і сенс життя в тому, що він творить краще, і не лише для себе.
Філософа Сократа на афінському суді засудили на смерть за те, що він псує молодь. Він виправдовував себе: «Ви мене звинувачуєте в тому, що я навчаю молодь критичного мислення. Засуджуєте, що я проявляю ненормальну активність, але я просто не хочу, щоб довкола мене були гірші люди. Якщо люди кращі, то і я кращий — ось моя мотивація».
— У Молдові і Болгарії президентами стали проросійські політики. Як ви вважаєте, у Литві можливий прихід до влади проросійськи налаштованих сил?
— Потрібні спеціальні обставини, розчарування у свободі, європейському виборі, а також податливість, нацьковування, що під Радянським Союзом або під правлінням Москви було або буде краще. Нехай вони управляють, ми неспроможні, дурні, не можемо собою управляти. Начальство краще знає. Можна когось «підчепити» і такою риторикою.
Але у названих вами країнах були конкретні обставини. Наприклад, величезне розкрадання в Молдові тими людьми, які вказували на шлях у європейському напрямі. Так вони скомпрометували себе, і не так важливо, що обікрали, як те, що підкосили віру людей і підштовхнули на «політичне кріпацтво». Не треба нам цієї «сім’ї вільних народів», повернімося до начальника, хазяїна.
Ніхто не може сказати, що може статися у Литві. Які катастрофи моральні, економічні можуть мати місце, які вплинули б на мислення людей. Окрім того, діє ворожа пропаганда, спрямована на компрометацію незалежності і демократії. Демократія прирівнюється до злодійства, хоча за диктатури цього розкрадання може бути ще більше. Але ворожа пропаганда працює, вона не хоче, щоб люди думали самостійно. Зараз інформаційний фронт — головний у багатьох сферах суспільного і національного життя. І це випробування на міцність — того, чого ти вартий.
«ЧЛЕНСТВО В НАТО ГАРАНТУЄ, ЩО У ТОГО, ХТО НАПАВ НА ТЕБЕ, БУДУТЬ ПРОБЛЕМИ І НАСЛІДКИ»
— Ви сказали, що у Литві все-таки відчувається загроза з боку Росії. Як ви їй протистоїте? Які превентивні заходи?
— Перш за все, ми повинні допомогти людям, щоб їх не вводили в оману, не обдурювали, щоб ЗМІ не були засобом масового обдурювання. Я навіть пропонував таке скорочення — ЗМО, щоб розрізняти. У Росії процвітає саме ЗМО. Не знаю, як в Україні.
— 50 на 50.
— Добре, цінуйте ці 50 відсотків «здорових», які функціонують як кровоносні судини в організмі, не закупорені нечистотами.
— Чи почуваєтесь ви безпечно в контексті того, що Литву зможе захистити НАТО, якщо раптом станеться якийсь збройний напад?
— Так, членство в НАТО гарантує, що у того, хто напав на тебе, — будуть проблеми і наслідки. І це правильно — інакше ми б не могли нічого протиставити в разі, якщо хтось почне божеволіти. На жаль, Україна свого часу не вступила до Альянсу, оскільки прогрес ваших суспільних, моральних, національних, духовних змін не був достатнім, великим і швидким. Сподіваюся, з часом буде навпаки.
«У РОСІЇ ДОСІ МИСЛЯТЬ МІРКАМИ ТЕРИТОРІЙ»
— Ви як депутат СРСР із групою колег добилися резолюції з визнання незаконним пакту Молотова — Ріббентропа. Розкажіть детальніше про цю історію, адже на той момент це було безпрецедентно, правильно?
— Так, і це було дуже важливо не лише для нас. Ми хотіли добитися визнання оборудки Сталіна з Гітлером, згідно з якою Литва відійшла до СРСР, злочинною. Це було перегравання карт, мародерська оборудка, гра бандитів на трупі повішеного. І ми вирішили з метою морально-правового засудження пред’явити це на з’їзді народних депутатів Радянського Союзу. Наше питання було включене до програми, ми добилися озвучування проекту резолюції. Спочатку голосування було провалене, депутати обурювалися: «Не голосуйте! Прибалти підуть». І що тут поганого? А їм погано — територія зменшиться. І досі там мислять лише мірками територій. Живуть як хочуть, плюють на народ, але територію — тримати в кігтях. А зараз Україна хоче цивілізаційно віддалитися!
— Провокаційне питання: чи був шанс перезапустити СРСР, переорієнтовувати на нормальний розвиток без «консервної банки»?
— Радянський Союз зжив себе. Перш за все, він був ненормальним від початку, тому що це насильницька структура. Користуючись термінологією Солженіцина, це була «жизнь по лжи». Те, що називали Союзом, не було ніяким союзом. Прийшли сильніші, сказали «будете під нашою владою», а ми назвемо це Союзом. І ця брехня тривала — людей змусили повірити в неї. Я навіть запропонував на з’їзді народних депутатів не вживати цього слова. Називаймо цю структуру «Радянський під’юз» — адже всіх підім’яли під себе, підпорядкували.
Нині у суспільстві консенсус, що Європейському Союзу немає альтернативи. Можуть бути скептичні, критичні ставлення до Євросоюзу, що там у нього теж і корупція, і односторонність стосунків, вибору переваг. Але це реальна сторона життя, з якою можна боротися демократично. І тебе танками не задавлять, вони можуть указувати, що ти помиляєшся, але й ти можеш захищати свою позицію, проводити свою лінію. Це поле роботи, заохочення до зрілості, до самостановлення. І важливо, що ми не сходимо з цього шляху.
— Чи вважаєте ви перспективною і життєздатною Балтійсько-Чорноморську коаліцію, пояс безпеки, за створення якого ви виступили?
— Це не є проект про якесь рішення, це проект на створення. Ми закликаємо до чіткої кристалізованої думки народу, суспільства, навіть, якщо вийде, уряду. Якщо суспільство має чіткі установки, то уряд не може робити інакше. Або вони програють на виборах. Це і є механізми демократії.
