Шановна редакціє газети «День»!
Я ціную вашу газету за мудрість, оперативність, багатоплановість, професіоналізм, принциповість, послідовність, виваженість... Цей перелік можна продовжувати й продовжувати. А ще мені подобається, що в газеті є місце і для листів від читачів. Я читач зі стажем, але пишу вперше, бо хочу розповісти про захоплення моєї мами.
...Новорічно-різдвяні свята асоціюються в мене з можливістю побути в родинному колі. Неповторну атмосферу домашнього затишку в ці дні допомагають створити мамині ялинки.
Моя мама, Рудницька Євгенія Степанівна, мешкає в невеличкому селі Йосипівка на Тернопільщині. До пенсії працювала вчителем мови і літератури. Вона наділена великим даром — «бачити зорі в калюжах», тому прикрашає сірі будні складанням незвичайних зимових букетів на радість дітям і онукам. Ці букети мама називає ялинками.
Моя мама ніколи не вивчала основ дизайну, не має — інтернету, тому кожен букет — це плід її фантазії. Коли й як виникає задум, вона не говорить, але, мабуть, ще влітку, збираючи плоди і квіти, думає про їхнє майбутнє нове життя. Високі стебла кропу з розкішними зонтиками стануть узимку казковим лісом, засохлі коробочки тютюну, пофарбовані в червоний колір, не відрізнити від шипшини. А якщо їх покрити білим, то нагадуватимуть снігову ягоду. Розфарбовує мама й квасолиння. Важко спочатку вгадати, з чого зроблено такий букет. Цьогоріч мама сплела з колосків жита і пшениці гірлянду, яку прикрасила маленькими стебельцями дикого маку, пофарбувавши перед цим кожну голівку червоним. П’ятирічна внучка Іринка відразу ж пригадала, як у полі вони разом із бабусею знайшли ці маківки й зірвали їх. Гарно виглядають у зимових букетах листя різних відтінків: брунатного, жовтого, коричневого. Їх мама збирає й засушує восени.
А ще в хід ідуть досить незвичайні для букетів матеріали. Чи бачили ви, наприклад, ялинку з кольорових олівців? А з ґудзиків? Вражає своєю вишуканістю поставлене у високу вазу деревце: величезне стебло бур’яну, прикрашене маленькими червоними кульками та золотистими конусами, зробленими з обгорток цукерок «Стріла». А на іншій ялинці на втіху дітворі ростуть цукерки, яблука, горішки й бублики. Вплітає в композиції й дитячі іграшки: он ведмедик тримає в лапці прикрашену гілочку, а це гусочка сидить у гніздечку з травички.
Чимало спогадів залишилося в мами про дитинство в Польщі, звідки українські родини вивезли в Україну в 1945 році. Традиційною різдвяною окрасою забужан були «павуки». Мама робить їх по-своєму, такими, як зафіксувала їх дитяча пам’ять. А ще плете ланцюжки та трикутнички із соломи й прикрашає ними ялинки. У своїх композиціях використовує, крім сухих, і живі квіти — вазони, які розцвітають у цю зимову пору, ніби на замовлення. Особливою окрасою є, звичайно, різдвяник. А як оригінально розквітла до свята гілочка вишні! Поруч із квітами сусідяться ялинкові прикраси, і це дивне поєднання вражає своєю непоєднуваністю.
Звичайної ялинки ми давно не ставимо, не потрібно винищувати природу. А от гілочки з хвойних дерев є неодмінним атрибутом багатьох зимових композицій.
Минають свята, а мамині ялинки залишаються на світлинах та в наших світлих спогадах. І хочеться дочекатися наступного року, щоб побачити нові її рукотвори.
Ольга РУДНИЦЬКА, м. Луцьк
