Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Народовладдя «пішло у забуття»

Як впровадити якісно нову державну систему?
26 січня, 2017 - 17:26
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Вітаю вас, шановна Ларисо Олексіївно!

«День» продовжує бути на передових рубежах боротьби за кращу долю України. До його важливих акцій, безумовно, належить проведення круглих столів, інтелектуальних дискусій. Відображенням цього став матеріал «2017 рік стане вирішальним!» (№ 210-211 від 18-19. 11. 2016), присвячений, як ви сказали, проблемі «глобальної хвилі потрясінь». Дуже влучно ви згадали свої слова учасникам помаранчевого Майдану, «...що ця хвиля підніметься і піде в пісок». Так воно і вийшло. Як тоді, так, на жаль, повторюється й зараз, після Революції Гідності. «Бо не змінено базових відносин у суспільстві...» — цілком справедливо, на мій погляд, ви визначили. Але як саме ці базові відносини необхідно змінити?..

...Ситуація, що склалася зараз в Україні, як відомо, дуже загрозлива. Про неї багато говорять та пишуть. На щастя, про те, що ми зараз маємо, довго гадати не потрібно, бо майже у кожному номері «Дня» обов’язково є дуже кваліфіковані експертні оцінки становища та переконано стверджується, що існуючі базові відносини у нашому суспільстві породжує кланово-олігархічна система або «кучмізм». Вона — їх джерело і тому першою турботою усіх, кому не байдужа доля України, вважаю, повинен бути пошук засобу її знищення. Але важливим буде не тільки/не стільки використання дієвої зброї проти неї та рішучість назавжди покінчити з «кучмізмом» і залишками комуністичного минулого. Головною умовою успіху буде віднайдення та впровадження в Україні альтернативної кланово-олігархічному устрою якісно нової державної системи. Чи можливо це? Якою вона повинна бути?

Якщо на уявній машині часу зробити стрибок у минуле, то інколи можна зіткнутися з тим, що суперечить розумному змісту та законам логіки. Так, серед останніх актів парламенту ще радянської України можна зустріти досить примітний та важливий документ, що, на диво, досить швидко зник із поля зору нашого політичного бомонду. Це — Декларація про державний суверенітет України, що була прийнята ВР УРСР 16 липня 1990 року (Відомості Верховної Ради України, № 31, ст. 429). Вона складається з десяти пунктів, кожен із яких — окремий напрям самостійної внутрішньої та зовнішньої політики країни. Варто уваги, що вже у другому проголошена принципова модель її державного устрою — народовладдя.

Народовладдя, як і вся Декларація про державний суверенітет України, незабаром після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року «пішло у забуття». Це пояснюється тим, що з самого початку розбудова держави пішла у напрямку концентрації великого капіталу (в СРСР влада спекулювала тим, що називала державну власність загальнонародною, що не відповідало дійсності) та політичної влади в руках невеликої купки «обраних». Головним чином представників радянської партійно-господарської номенклатури та криміналітету. Пройшло понад 25 років, вони набули фінансової потужності та почали активно впливати на наше життя. Не епізодично і випадково, а постійно та з великим розмахом.

Багато хто з експертів та авторів «Дня» згоден із тим, що залишати наші соціальні відносини у стані їх підлаштування до панування кланово-олігархічної системи — остаточно губити Україну на радість її ворогів. Але що ж слід зробити для того, щоб змінити становище? Відомий ветеран — дисидент Левко Лук’яненко — початок цієї важливої справи бачить у тому, щоб скрупульозно вивчити джерела нашого занепаду. «Системного і глибинного вивчення причин деструктивних процесів, незважаючи на наявність великої кількості експертів та спеціалізованих інститутів, немає, що й призводить до руху по колу старих помилок», — відзначив він («День» № 217 від 29. 11. 2016). Немає не тому, що не вистачає знань та досвіду, а тому, що протистояння існуючій кланово-олігархічній системі — ризикована справа, яка вимагає сміливості, рішучості та, головне, особистої незалежності дослідників. Можна сказати, що у справі системних перетворень ми стоїмо перед необхідністю перейти свій Рубікон. Чи знайдеться для цього вітчизняний Цезар?

Яким же чином кланово-олігархічну систему можна подолати? Очевидно, лише у разі, коли їй буде протистояти інша, альтернативна система. Наприклад, згадайте вище народовладдя. Але тільки за умови, коли воно отримає всі необхідні системні ознаки. Таке завдання, з невідомої автору причини, перед жодним експертом чи спеціалізованим інститутом в Україні ще не стояло та не стоїть досі. Але ця обставина не має бентежити та пригноблювати тих, хто вболіває за долю країни, тому що для отримання позитивного результату сьогодні вже є достатньо суттєвих передумов.

«Ієрархія — тип структурних відносин у складних багаторівневих системах, який характеризується упорядкованістю, організованістю взаємодії між окремими рівнями по вертикалі» («Философский словарь» под ред. И. Т. Фролова. М., 1986, с. 158). Тому саме можливість побудови повноцінної ієрархічної структури народовладдя є беззаперечною ознакою його системності. Але якщо так, то виникає реальна можливість обрання Україною не того шляху, що завів у панування кланово-олігархічної системи, виникнення якої затягнулося на 25 років із гаком, а того, що приведе до державного устрою, побудованого на системі народовладдя. Даний висновок, на думку автора, сьогодні обов’язково має бути у центрі уваги вітчизняних експертів та спеціалізованих інститутів.

Валентин КРИВЧЕНКО, Харків

Газета: 
Рубрика: