Нещодавно Віталій Портников з властивою йому точністю й влучністю визначень сказав, що від проросійських ЗМІ в Україні шкоди більше, ніж від російських. Важко з ним не погодитися. Річ у тім, що поступово більшість українців навчилися ставитися до ЗМІ країни-агресора як до чужих, іноземних. А проросійські ЗМІ в Україні спекулюють на своєму формально українському статусі, хоча явно працюють не на інтереси України. Ці ЗМІ начебто свої, але насправді такі ж чужі й ворожі, як і чистопорідно російські. Немає великого сенсу у відключенні в Україні телеканалів РФ, якщо у нас продовжують діяти «Інтер», СТБ і подібні до них. До речі, NEWS ONE стає дедалі агресивнішим і з багатьох поглядів перевершив «Інтер». Достатньо послухати телеістерика Рабиновича, Мураєва, Гольдарба. Вони вже не критикують нинішню владу (яка цілком заслуговує на найгострішу критику), а «мочать» її. І це завдає шкоди не стільки владі, скільки Українській державі як такій. До речі, як стало відомо, Євгеній Кисельов і Матвій Ганапольський покидають NEWS ONE. Вони роблять це мовчки, але, мабуть, їм там стало незатишно.
СПРОБА «ДОТИСНУТИ»
Чимало питань було б знято, якби влада змогла виявити сміливість і закрити хоча и один канал-провокатор. Адже ті, хто організовує антиукраїнську теледіяльність, абсолютно переконані, що влада України не наважиться вчинити жорстко. Вони впевнені, що на Банковій сидять безнадійні слабаки. Хочеться, щоб вони помилилися. Ігри слід закінчувати. У нас війна, і тут не до жартів. Дуже ймовірно, що в березні-квітні на нас чекає «Російська весна»-2, ще одна спроба Путіна «дотиснути» Україну військовими методами й заразом протестувати Дональда Трампа, як протестував його попередника в Криму, на Донбасі й у Сирії. А наша вища влада продовжує демонструвати неготовність до боротьби й схильність до підкилимових «подвигів». Симптопатично, що віце-президент США Джо Байден, який залишає посаду, прибувши до Києва, закликав владу України виявити український патріотизм. Мабуть, не лише ми тут помічаємо дефіцит цієї якості у нашої верхівки.
НОВА РЕАЛЬНІСТЬ
Досить цікаві дискусії відбуваються в «Політклубі» Віталія Портникова на «Еспрессо-TV». Востаннє обговорювали, що чекає на Україну у зв’язку зі змінами у вищому керівництві США. Богдан Яременко зазначив, що в зовнішній політиці буде важко, але не смертельно. Росія буде й далі перевіряти Захід на здатність реагувати. А Україна може завоювати мир лише у війні, купити або випросити не вдасться. Але країна має бути об’єднана, а для цього народ має вірити владі. Поки він їй не вірить, оскільки вона явно не хоче йти на особисті жертви в ім’я перемоги. Народ втомився не від війни, а від розчарування в тих, хто керує країною.
Ольга Мусафірова сказала, що, оскільки російська ментальність наскрізь імперська, Росія ніколи добровільно не «відпустить» Україну. Мусафірова не вірить у перемогу України в цій війні. Ну, військова історія людства знає чимало прикладів, коли слабкий перемагав сильного, починаючи зі знаменитої перемоги Давида над Голіафом. Усяка війна створює нову реальність. І далеко не все визначає потенціал. Якби він усе вирішував, то й воєн не було б, країни просто порівнювали б їх, і той, у кого він менший, задавався б. Але в тому-то й річ, що у війні починає діяти безліч невідомих величин. Не хочу знову перераховувати численні провали великих військових держав у зіткненнях з маленькими й слабкими країнами. Ми страждаємо через свою малу віру. Ми не віримо в Україну, й це основа всіх наших бід. А найменше в Україну вірить наша влада.
Дуже здивував Роман Безсмертний, який зібрався звільняти росіян і привабити їх гаслом: «За нашу й вашу свободу!». Наївна людина. У нього якісь міфологічні уявлення про росіян, які реально дуже часто перебувають у «симфонії» зі своєю владою. Путін нині — це «соборний» росіянин, а російський народ — колективний Путін. «Мы говорим —Ленин, подразумеваем...» Звільняти росіян від Путіна означає звільняти їх від самих себе. Там якщо не Іван Грозний, то Петро I, якщо не Петро, то Сталін, якщо не Сталін, то Путін, і це постійно, з рідкісною «відлигою» між диктаторами. До речі, Мусафірова розповіла, що в Києві досі діє «Російський центр науки та культури». Там для всіх охочих читають публічні лекції на такі, наприклад, теми, як «Україна: війна з власним народом». Боротися з такими пропагандистськими структурами гібридної війни має патріотична громадськість України, оскільки влада у нас у таких питаннях не функціонує. Тут нещодавно судові інстанції ухвалили вирок підполковникові медичної служби, який 2014 р. перебіг у Криму зі складу ВМС України до армії країни-агресора. По телеканалах пройшла реакція його адвокатів, мовляв, як це так, він лікар і навіть, як висловився особливо завзятий захисник, «Гітлера повинен був лікувати!». Адвокати переплутали клятву Гіппократа й військову присягу, яку склав український офіцер і яку порушив. Телеканалам немає абсолютно ніякого сенсу давати слово адвокатам, оскільки вони завжди стверджуватимуть одне й те саме: їхній підзахисний абсолютно ні в чому не винен, навіть якщо йдеться про серійного вбивцю Чикатіло. Власне, адвокати, на відміну від прокурора, саме так і мають чинити, інтереси підзахисного для них понад усе. Але ж телеканали глядачам подібних обставин не пояснюють.
КЛУБ ВЕЛИКИХ ПРЕЗИДЕНТІВ
На «5-му каналі» Роман Чайка на своєму вечірньому чаюванні спілкувався з відомим громадським діячем Йосифом Зісельсом. Говорили про президентські вибори в США. На думку Зісельса, Трампа обрали тому, що за Обами довели до абсурду чимало хороших ідей. Наприклад, політкоректність, коли, незважаючи на свободу слова, американці боялися висловити свою думку, якщо вона не відповідала канонам політкоректності, ідею позитивної дискримінації, коли колір шкіри (не білої) породжував привілеї, коли за безневинний комплімент чоловіка могли звинуватити в сексуальних домаганнях тощо.
Йосиф Зісельс навіть пожартував, що США — країна, де кожна позитивна ідея доводиться до абсурду. Проти цього з усією рішучістю виступив Трамп і переміг. Тепер аналогічна реакція почалася й у Європі. Лібералізм без мізків, а отже, насправді псевдолібералізм привів до закономірного результату.
Є така філософська категорія міри. Ще античні філософи говорили, що ощадливість, якщо порушити міру, стає скупістю, обережність — боязкістю, сміливість — нахабством. Не слід переходити червону риску міри.
Й.Зісельс висловив надію, що Дональд Трамп стане кимось на кшталт Рональда Рейгана. Дай Боже. У Америці багато було президентів, але лише деяких з них американці вважають великими. Це, зокрема, Джордж Вашингтон, Авраам Лінкольн, Франклін Делано Рузвельт, Джон Кеннеді й Рональд Рейган, який зламав хребет комунізму й відвів загрозу світової ядерної війни.
Що ж, можливо, Дональд Трамп схоче увійти до клубу великих президентів його країни. Це було б добре й для Америки, й для всього світу.
Ну, а наші борці з корупцією на кшталт відомого С.Лещенка помчали на Пінчук-ланч до Давоса. Боротьбу з вищеназваним злом нардеп Сергій чудово поєднує з дружбою з олігархами, яким, мабуть, несамовитий правдолюб нічим не загрожує. Нещодавня публічна заява Лещенка «Ми, антикорупціонери...» здатна викликати лише гомеричний регіт. Мустафа Найєм і Світлана Заліщук виявилися явно розумнішими за свого друга й на Пінчук-ланч не поїхали. Воістину правду сказав політолог Голобуцький: «Хтось має бізнес на корупції, а хтось має бізнес на боротьбі з корупцією». І, судячи з усього, вельми прибутковий...
Дивує лише, чому за відсутності Президента України відвідати сумнівний у політичному сенсі захід вирішив міський голова столиці Віталій Кличко?
