Міська влада Дніпра приділяє багато уваги створенню європейського іміджу свого міста. В структурі мерії нещодавно створили спеціальні заклади, які системно займаються залученням інвестицій, а також туристичною привабливістю міста. До цієї роботи підключили спеціалістів, зокрема істориків та краєзнавців. Один із них — доцент Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара — Олег РЕПАН, який викладає студентам історію України. Навесні та влітку 2014 року він, як командир стрілецького взводу, захищав свою країну на Донбасі й був поранений у Пісках. Але й у мирному житті ветеран АТО займає активну позицію і не залишається осторонь громадського життя. Під час декомунізації Олег Репан брав участь у роботі міської комісії з перейменування топонімічних об’єктів. Зараз він очолює «Інститут історії Дніпра», який сприяє впровадженню нової концепції історичного розвитку міста.
— На День соборності України ви разом із колегами проводили акцію щодо роз’яснення нових найменувань вулиць, зокрема, вулиці Січових Стрільців. Як з’явилася така ідея?
— Розуміння того, що подібні акції просто неба потрібні, виникло, коли ми працювали в топонімічній комісії міської ради. Майже 300 вулиць Дніпра змінили назву і це створює великі ускладнення людям, які там живуть. На рівні волонтерських ініціатив таке проводилось і раніше. Наприклад, це робили журналісти на вулиці Олександра Чернікова, розповідаючи людям про колегу, який загинув у зоні АТО. Ми теж проводили акцію на вулиці Сержанта Андрющенка. Але акція 22 січня — це перехід волонтерської ініціативи вже на рівень підтримки міською владою. Вона організована «Інститутом історії Дніпра», який є складовою частиною «Агенції розвитку Дніпра», що існує при міськраді. Ми запланували цілу систему подібних заходів, а це була перша, пілотна. Дивились на плюси та мінуси, що нам треба відкоригувати. Ми хочемо кожного тижня, починаючи з 17 лютого, зустрічатися на вулицях з жителями нашого міста, роздавати листівки. Готуємо інформацію про людину або історичну подію, на честь якої названо вулицю. Встановимо екран, де буде відео, музика, презентація. Загалом, ми підготовили на цей час майже 50 довідок.
— Як ставились до цього жителі міста?
— По-різному, але більшість доброзичливо. Ми зустрічались і з байдужістю, коли людям нецікаво, на якій вулиці вони живуть. Іноді серед літніх людей було несприйняття. Але ми з повагою ставимось до їхньої думки — це їхнє право так вважати. На щастя, вони живуть у демократичній країні. Водночас було дуже цікаво спостерігати за реакцією двох груп — молоді та молодих сімей. Тут ми отримали найкращу підтримку. Хоча, бувало, що старші люди теж зупинялись, говорили, розпитували. Багатьом все ж таки цікаво знати, на честь кого назвали їхню вулицю.
«НАШЕ МІСТО — БАГАТОНАЦІОНАЛЬНЕ, АЛЕ ВОНО СТОЇТЬ НА УКРАЇНСЬКІЙ ОСНОВІ»
— Чи вдалося під час перейменування зробити з комуністичного Дніпропетровська український Дніпро?
— Ми спробували підійти до перейменування системно. Визначили три рівні топонімів — локальні, загальноукраїнські та європейські назви. На мою думку, найгірше нам вдалося із загальноєвропейським рівнем. Ще достатньо велика кількість назв є нейтральними — різноманітні Бузкові, Ранкові тощо. Найчастіше вони з’являлися як компроміс, після жорстких дискусій, конфронтації думок. Одним із елементів такого корегування були громадські слухання. На всі звернення громадян, наскільки було можливо, комісія відповідала позитивно. Наприклад, була громадська ініціатива щодо перейменування вулиці Вакуленчука на честь колишнього директора Дніпровського машинобудівного заводу Леоніда Стромцова. Люди зібрали підписи і ця вулиця отримала нову назву за їхнім бажанням. Але й по інших вулицях, якщо приходила навіть невелика ініціативна група або надсилали листи і звернення, ми приймали їх і розглядали. В цілому роботою я задоволений. Адже нам вдалося великою мірою показати місцеву специфіку, яка властива Дніпру. На мою думку, в нашому місті топонімічна реформа була проведена найсистемніше з усіх великих міст України.
Щодо того, чи стало місто українським, — це залежить не тільки від топонімів. Свій український характер Дніпро показав у 2014 році, коли місто піднялося проти «русского мира». Власне, коли говорять про роль губернатора Коломойського, давайте не забувати, що жодна людина не здатна одна переламати ситуацію, хоча роль його команди, дійсно, велика. Я хочу нагадати, що захищати облдержадміністрацію від «русского мира» спочатку вийшли люди і зробили дуже багато хорошого. Розумієте, нічого не буває випадковим. Наше місто — багатонаціональне, але воно стоїть на українській основі. До того ж не треба забувати, що українська нація — це нація політична, про яку писав ще В’ячеслав Липинський, на честь якого, до речі, названо одну з вулиць міста. Тому на захист України встали українці різних національностей — українці, росіяни, євреї, вірмени, азербайджанці і т. д. Саме в 2014 році стало очевидним, що «совок» в місті є, але він не є домінуючим. Домінують люди, для яких цінності свободи, демократії, незалежності України є важливими. І заради цього ці люди були готові ризикувати власним життям.
— Чи можна обмежитись перейменуванням вулиць і чи залежить українізація від інших факторів у міському середовищі?
— Те, що ми робили, було дотриманням закону про заборону тоталітарної символіки. Відповідно, було прибрано маркери комуністичної радянської системи, маркери різного плану — назви вулиць, пам’ятники, меморіальні дошки тощо. Але мені здається, що ви некоректно ставите питання про українізацію. Ми говоримо про потребу розуміння нашого минулого. Зараз у роботі перебуває «Історія міста Дніпра», над якою працює колектив авторів. Ми спробуємо показати певний погляд на історію нашого міста комплексно. Цей погляд не буде обмежений і буде враховувати козацький період у нашій історії. Адже раніше існували ідеологеми про те, що місто з’явилось на голому місці від матушки-імператриці Катерини. Це абсолютна неправда. Я не втомлююсь про це говорити років вже п’ятнадцять. Всі наукові дослідження показують, що наше місто виникло еволюційно, поступово і його початок можна виводити або з початку XVI століття від Старої Самарі, або з середини XVII століття з Нового Кодака. Це може бути предметом для дискусій, але ігнорувати цю складову історії міста — це просто позбавляти себе частини власної спадщини. Якщо ми говоримо взагалі про історію нашого міста, чим власне починає займатися «Інститут історії Дніпра», то це, щоб ви розуміли, швидше за все, координаційна проектна група. Тобто, ми бачимо своїм завданням ініціювати дослідження, пропагувати історію Дніпра. Відповідно — ми плануємо випуск різноманітної продукції для того, щоб популяризувати наше місто. З іншого боку, це проведення конкурсів із призами для школярів, студентів, молодих науковців. Ми плануємо видання невеличких, але гарно ілюстрованих науково-популярних книг з історії, встановлення інформаційних табличок на будівлях, розташування на табличках QR-кодів.
«ТУРИСТИЧНА ПРИВАБЛИВІСТЬ НЕМОЖЛИВА БЕЗ ІСТОРИЧНОЇ СКЛАДОВОЇ»
— Окрім «Інституту історії Дніпра» ви згадали «Агенцію з розвитку Дніпра» — що це за заклад?
— Це ініціатива міського голови Бориса Філатова. При міськраді спочатку було створено комунальне підприємство «Агенція розвитку Дніпра», якою керує депутат міськради Володимир Панченко. Воно ставить завданням сприяння розвитку нашого міста, залучення інвестицій. Але для мене, як гуманітарія, дуже приємно, що у мерії нарешті з’явилося розуміння того, що інвестиції не можна залучати в культурну пустелю. Тому «Агенція розвитку Дніпра» ставить перед собою ще одне завдання — роботу над іміджем, над брендом, над туристичною привабливістю. А вона неможлива без історичної складової. Ми не можемо без цього зробити цікавим наше місто в культурному сенсі. І це не так для туристів, як для наших містян. Тому що наші люди часто не знають, наскільки багата і класна у нас історія. Коли я веду своїх студентів на екскурсію і кажу: «подивіться праворуч» або «подивіться ліворуч», — вони часто не розуміють і не знають, хто тут раніше жив, у якому архітектурному стилі побудовано цю будівлю і так далі. Тому треба поєднати економічні намагання залучити інвестиції з культурним розвитком, щоб нашим людям хотілося жити в цьому місті. Я розумію, що це тільки невеличка складова цієї роботи зі створення привабливого іміджу міста. Але я дуже хочу це зробити через «Інститут історії Дніпра», який створено при агенції. Певний час я думав — погоджуватись чи не погоджуватись на пропозицію, оскільки це зупиняє мою роботу над докторською дисертацією. Але розумію, що в даному випадку мерія дає нам інструмент. Я можу ділитися з людьми тим, що я знаю, і можу допомагати. Туристичний автобус, який курсує за певним маршрутом і в якому може проїхатись будь-хто, — це один із прикладів, над чим працює «Агенція розвитку Дніпра». Другий приклад — це зупинки, які «говоритимуть» із людьми. На них теж може бути інформація, що тут було колись у старому місті, що це за район. Ще один напрям нашої діяльності — ми хочемо створити невеличкі відеоролики про видатних людей, про знакові події. Хочемо, щоб вони крутилися по телебаченню і, можливо, в маршрутках. Просто, щоб люди дізналися, хто такий губернатор Андрій Фабр, чи — хто такий Олександр Поль. Наше місто складається з багатьох районів, причому, як старовинних козацьких — як Кайдаки або Лоц-Кам’янка, так і дещо пізніших. Ми плануємо ініціювати створення таких локальних історій нашого міста.
«ТРЕБА ДУЖЕ ОБЕРЕЖНО СТАВИТИСЬ ДО СТВОРЕННЯ НОВОГО»
— Дніпро візуально досі залишається пострадянським містом. Що треба зробити, щоб місто стало європейським?
— На мою думку, візуальне вирішення міського простору має бути системним. Дуже великою проблемою сучасного Дніпра є надмір комерційної реклами на вулицях. Мені здається, що ми маємо очистити цей міський простір, але треба дуже обережно ставитись до створення нового. Позитивні приклади є — на День Соборності було урочисто відкрито пам’ятний знак, присвячений об’єднанню УНР та ЗУНР. Цей кам’яний хрест абсолютно логічно встановлено на місці поховання 14 бійців з полку січових стрільців — вільних козаків, які визволяли місто від більшовиків та махновців на початку 1919 року. Пам’ятник має символічне навантаження, оскільки там полягли і люди з Західної України, і місцеві катеринославці. Спроби встановити хрест на Соборній площі тривали майже десять років, але ті хрести просто ламали. Тепер це нормальний пам’ятник, який дозволяє вшанувати цих людей. Щодо інших пам’ятників — треба думати, обговорювати, вирішувати. І повторюся, дуже акуратно вписувати їх у міський простір. Я не є архітектором, тому нехай професіонали займаються справою. Ми ж із задоволенням беремо участь у реалізації міського проекту зі створення історико-етнографічного парку на місці розташування козацької фортеці Стара Самарь. Це безперервна археологічна історія, яка починається в 1520-х роках. Дніпровські археологи відкрили там вулицю XVI століття. Це земляні вали, рови, бастіони, які ідеально збереглись. І коли ми говоримо про Дніпро як про туристичний об’єкт, то інше місто може лише мріяти про те, щоб мати таку пам’ятку фортифікації.
Ми зі студентами, як волонтери, проводили для школярів екскурсію по Старій Самарі. І я бачив, як горіли очі у дітей, для яких козацька фортеця була відкриттям. Вони ніколи тут не були, а ми їх провели, показали археологічний розкоп. Там багатющий культурний шар — тільки копни і знайдеш якісь черепки майже обов’язково. Було цікаво спостерігати, коли дівчата приміряли мідну каблучку XVIII століття. Ось вам момент, коли діти не просто ходять по тих валах, а відчувають історію. Тримають у руках каблучку людини, яка жила тут у XVIII столітті. Можна багато говорити про патріотизм, але, на мою думку, любов до своєї землі доходить саме через такі речі.
