Усі накинулися на нардепа з БПП Олексія Гончаренка з приводу зробленого ним напису на стіні біля посольства Німеччини в Києві. Деякі його колеги з жахом чекали мало не розриву відносин і втрати важливого союзника України. Звісно, нічого такого не сталося. Гончаренко в такій формі виразив протест проти деяких очевидних маразмів Мінського «договорняка» ім. Леоніда Кучми, які озвучив вельмишановний пан німецький посол. Тим паче коли в Авдіївці окупанти показували з сотень «Градів» і гармат своє глибоке презирство до будь-яких договорів, договорняків, конвенцій і угод. Залишилося лише там за порадою дипломата провести вибори. А що стосується форми протесту Гончаренка, то західноєвропейські анархісти й «ліваки» (зокрема й з мандатами) протестують набагато «темпераментніше», ніж наш одесит.
На президентському «5 каналі» Гончаренка дуже соромили колеги по парламенту й цитували йому якесь засудження нардепа С.Лєщенка.
Гончаренко, хлопець спритний і кмітливий, тут же пригадаємо, як парламентарії, оточивши трибуну, на чолі з керівницею зовнішньополітичного комітету Ганною Гопко вимагали бойкоту урочистих заходів у німецькій амбасаді. За її спиною стояв полум’яний борець проти корупції Сергій Лєщенко, всім своїм виглядом демонструючи повну згоду, солідарність і підтримку. Але вже через дві години після парламентської маніфестації С. Лєщенко, за словами Гончаренка, був у посольстві ФРН, де ласував частуванням й глибокодумно міркував про те, що «бойкот — це не наш метод».
Рідкісної принциповості людина.
НЕПРИСТОЙНА КОМПАНІЯ
А на каналі NEWS ONE він сміливо критикував президента Порошенка (у іменному парламентському блоці якого перебуває) й називав його план проведення референдуму про вступ України до НАТО — «передвиборним трюком». Чимось там докоряв оточенню Президента. При цьому Лєщенко руками й ногами чіпляється за президентську фракцію й виходити з неї явно не збирається. Такими є непорушні моральні засади переслідувача всіх корупціонерів. Тут, щоправда, питання до лицаря антикорупційного фронту постає: якщо Порошенко (завдяки якому ти й здобув депутатський мандат) такий поганий, якщо його соратники такі аморальні люди, то чого ж ти, чесний і бездоганний, не хочеш покинути настільки непристойну компанію?
На ICTV у програмі «Свобода слова» заступник міністра у справах тимчасово окупованих територій Вадима Черниша Георгій Тука відстоював необхідність торгівлі й економічних зв’язків з «ДНР/ЛНР». Зрозуміло, знову лунала неодмінна пісня — «там же наші люди». Проте трохи пізніше Тука визнав, що головною дійовою особою в цьому процесі виступає фірма «ДТЕК», що належить Ренату Ахметову. Колись у США була розхожою фраза — «все, що добре для «Дженерал Моторз», добре для Америки». Невже все, що добре для «ДТЕК», добре для України? Уся Україна має жити в ім’я інтересів «ДТЕК».
Звісно, знову розповідали зворушливі історії про те, що підприємства, які працюють у «ДНР/ЛНР», зареєстровані в Україні й платять тут податки. А Захарченку й Плотницькому, які контролюють усе у своїх «бантустанах», вони нічого не платять? На «ДНР/ЛНР», де перебувають, не працюють? Якось важко в це повірити.
Як заявив нардеп Дмитро Тимчук, торгівля з «ДНР/ЛНР» — це надприбутки, й чиновники від них не відмовляться.
Звісно, публіку лякали, що якщо не платити окупантам, ті, у свою чергу, не зможуть заплатити шахтарям і ті, залишившись без грошей для існування, візьмуть автомати й підуть воювати проти нас.
А яка нам різниця, воюватимуть проти нас 5—6 тисяч шахтарів (моральний рівень яких дозволяє їм за гроші знищувати Україну) чи така ж кількість завезених з Росії «бойових бурятів»?
Потім до мікрофона в студії вийшла незрівнянна Юлія Тимошенко. Як завжди, чула вона лише себе, натхненно розповідаючи, як повністю переконала Дональда Трампа усіляко сприяти Україні. Потім почався звичайний словесний «пінг-понг» нардепів, коли шеф фракції «Народного фронту» розповідав, яка нехороша Тимошенко, а вона розкривала негативи пана Бурбака. Словесна дуель Тимошенко-Бурбак занурила аудиторію в суцільну нудьгу.
Ведучий запитав публіку, як вона ставиться до запровадження військового стану. Проголосували: 70% за військовий стан, 30% — проти. Але особливо розчулили лінгвістичні дослідження на тему відмінностей між окупацією й «ефективним контролем території». Не в лоб, то по лобу. Будь-яка окупація — це ефективний контроль над чужою територією. СРСР ефективно контролював фінляндський Карельський перешийок, окупований ним у 1939—1940 рр. Радянський Союз ефективно контролював з 1940 року Литву, Латвію, Естонію. Навіщо ж потрібна ця демагогія, це словоблуддя нашої влади про те, що на сході України немає окупації, а є «ефективний контроль» Росії? Між іншим, і посол ФРН визнав факт перебування російських військ у «ДНР/ЛНР». До Туки приєдналася нардеп Ірина Луценко, для якої російська окупація є лише там, де вона визнана самою РФ. Визнає РФ факт — отже, окупація, не визнає, отже, «ефективний контроль». Думка Росії — критерій істини, а зовсім не практика й не об’єктивна реальність.
До речі, й М.Томенко на «Еспрессо-TV» розповів про дуже цікаву торгівлю на сході України. Вугілля з «ДНР/ЛНР» йде на Луганську електростанцію, де виробляється електроенергія, а потім за низькою ціною енергія повертається в «ЛНР». Причому там за неї не платять, унаслідок чого утворився борг перед Україною в 500 мільйонів гривень. Тарифи на електрику в ДНР/ЛНР» у 10 разів нижчі, ніж на контрольованій Україною території. Україна фактично дотує окупантів. За підрахунками експертів, забезпечуючи всім ДНР/ЛНР», Україна щороку економить Росії понад 1 мільярд доларів, які інакше РФ довелося б витратити на утримання псевдореспублік. Та й з Кримом, за словами Миколи Томенка, торгівля йде так, що «аж гай гуде!» І після цього хтось розповідатиме, що нинішня влада в Україні прагне деокупації Криму й Донбасу?
АДЕПТИ «НОВОГО ПОРЯДКУ»
На телеканалі «ZIK» мій земляк нардеп Дмитро Білоцерковець спілкувався з ведучим Остапом Дроздовим. Розповів йому про реалії міста Севастополя, постарався розвіяти навіяні московською пропагандою міфи про нібито повністю проросійський характер міста. Як севастополець у четвертому поколінні можу сказати, що проросійськість Севастополя (Криму і низки інших регіонів) у першу чергу зумовлена майже повною неукраїнськістю офіційного Києва. Пригадаємо слова Михайла Грушевського: «Біда України в тому, що нею часто керували люди, яким вона не потрібна». Нинішня влада — прекрасна ілюстрація до слів академіка. Люди, яким Україна потрібна, керували б нею абсолютно інакше. Он Ю.Тимошенко сьогодні бігає й вимагає запровадження військового стану. Типовий «свинячий голос». А в період агресії 2014-го вона вимагала прямо протилежного. Тепер прокинулася, не минуло й три роки.
Дмитро багато робив у Севастополі для затвердження там України. Але важко перемогти, якщо немає підтримки з боку держави. Проте навіть сьогодні під жорстоким пресом у Криму далеко не так все однозначно, як прагнуть представити адепти «нового порядку». Білоцерковець, по-моєму, був вельми переконливим. Але реакція Дроздова: «А я не вірю». А потім цілком у дусі Л.Кучми прокаркав: «Крим втрачений назавжди». Узагалі, після його телепрограм будь-якому патріотичному українцеві залишається лише піти й повіситися від відчаю й безнадійності. Це і є мета пана Остапа Дроздова?
На «1+1» у програмі «Право на владу» політолог Олександр Палій при обговоренні теми торгівлі з «ДНР/ЛНР» висловився в тому дусі, що нам потрібні гроші і добре, що ми їх завдяки економічним відносинам з терористами маємо. Палій не розуміє головного: йде війна, ставкою в якій для Кремля виступає знищення Української держави. Якщо ми програємо цю війну, копійки, яким так радіє Олександр, нас не врятують. Це все одно що дати людині 1000 доларів, а потім її розстріляти. Яка користь тобі від цих грошей, якщо тебе розстріляють? Колись один з класиків сказав, що за 300% прибутку буржуй продасть навіть ту мотузку, на якій його повісять. Сьогодні керівництво України займається на Донбасі продажем цієї «мотузки» Росії, полегшуючи РФ тягар окупації українських територій...
