Інформаційне життя окупованого Донбасу — суцільний парадокс. Начебто край живе у «інформаційному вакуумі» — усі лінії будь-якого інформування з України відрізані. Але якщо придивитися до нього прискіпливіше, можна побачити, що окремі частини регіону водночас потерпають від інформаційного безправ’я та тотальної цензури і... уважно слідкують за усім, що транслюють українські ЗМІ. Іноді здається, що в Донбасі читають українські ЗМІ навіть більше, ніж на вільній Україні. Як це можливо? Це знає лише Донбас.
Ще у 2014 році окупанти на підконтрольних їм територіях зробили усе можливе, щоб наситити регіон російською пропагандою, не залишивши навіть можливості почути альтернативну інформацію. Наразі в Донецьку та Луганську неможливо передплатити українські газети, дуже багато інтернет-видань заблоковано на рівні провайдерів (власне, саме тому закрилося багато місцевих сайтів, які не могли існувати у атмосфері тотального блокування та погроз), кабельне телебачення не пропонує пакету з українськими каналами. Почитати можна лише місцеву пресу або російські видання, подивитися — місцеві канали або ж російську пропаганду.
Але донеччани та луганчани в окупації не здаються. Ще тільки відчувши присмак «інформаційного вакууму», ті, хто був вимушений залишатися на непідконтрольних Україні територіях, почали вживати заходів. Наприкінці 2014 року на будинках почала з’являтися величезна кількість антен супутникового телебачення. Їх ставлять навіть пенсіонери. «Взимку 2014-го ця «тарілка» мені обійшлася в півпенсії. Я дивлюся телевізор, люблю новини... Не хочу дивитися цей морок з Росії, бо немає навіть тієї якості, як в Україні. Я не кажу вже про зміст», — ділиться пенсіонерка Євгенія Олександрівна. Їй — 80. До 2014 року вона не вміла навіть перемикати телеканали. Сьогодні хвацько розбирається із супутником та допомагає сусідкам зі складними налаштуваннями.
Поінформовані бабусі — нове обличчя Донбасу інформаційного. Це ті бабусі, які раніше не знали, «де показують інтернет». Сьогодні вони знають, як завантажити на планшеті браузер, що дозволяє обходити блокування та переглядати українські сайти. Звичайно, таке знають не всі, але є молоді люди, які залюбки допоможуть отримати інформацію з України.
Ще одна радість для донеччан — на початку зими по звичайних кімнатних антенах у Донецьк пробився телеканал «До ТБ». Це український канал, який відкрили донеччани, що були вимушені поїхати з міста. Він присвячений подіям у Донбасі, але транслює й новини з життя усієї України. Раніше його можна було «зловити» лише на верхніх поверхах деяких будинків, а зараз сигнал став більш чітким. Так само в деякі багатоповерхівки Донецька та Луганська пробивається радіо «Армія FM». Бойовики намагаються його глушити, але не зовсім успішно.
Найважливіший канал отримання інформації для донеччан — інтернет. А ще точніше — видання, які «спеціалізуються» на «донецькій/луганській» темі. Це можуть бути колишні місцеві ЗМІ, які виїхали та працюють віддалено, або загальнодержавні сайти, які просто приділяють увагу подіям на сході. Чому саме інтернет? Бо там інформація з’являється дуже оперативно: коли якийсь район потерпає від обстрілу, деякі сайти першими дають дані про те, куди сьогодні влучило. Це важливо і для тих, хто сам ховається у ванній від снарядів (бо ж треба розуміти, куди летить і чого чекати), і для тих, хто перебуває далеко (бо важливо знати, чи вцілів твій дім).
Сайти, які дають подібні зведення, завжди — у закладках, поряд із соціальними мережами. Останні ж важливі надзвичайно. Люди, що залишилися в окупації, просто «живуть» у соцмережах. Вони — «концентрат» життя України. Саме там з’являються усі цікаві статті з усіх цікавих ЗМІ, пости блогерів, посилання на аналітику... Туди «стікається» усе резонансне, тому люди використовують мережі як місце для накопичування такої інформації. Вони жадібно відслідковують бодай крихітні новини — ті, які українці, що живуть не в окупації, іноді навіть фільтрують.
І нарешті, окупований Донбас отримує інформацію з вуст аналітиків. У кожної людини є своє коло експертів, яким вона довіряє, і видання, що мають розділ «Блоги», користуються особливою увагою. Пости експертів — не зовсім інформація, це скоріше власна думка. Але тим вони й цінні. Бо якщо твій улюблений блогер пише, що до кінця року Донбас точно буде Україною — це... можливо, й не викликає такої вже однозначної довіри, як раніше, але дає надію. І саме пошук цієї щоденної надії — це та причина, за якої Донбас робить усе від нього залежне, щоб викопирсатися зі штучно створеного вакууму та нарешті ковтнути інформації та новин. Новин про те, що зараз все погано, звичайно ж, погано. Але завтра — завтра неодмінно! — все точно буде добре.
