Виставку подружжя Рути й Інокентія Коршунових представили в галереї «Зелена канапа». В експозиції — близько двох десятків робіт, створених митцями упродовж року. Художники наголошують, що це — некомерційний проект, а мистецтво для мистецтва.
Подружжя Коршунових донедавна мешкало в Ірпені, що під Києвом. Тепер живуть і працюють у Словенії. Рута малює в реалістичній манері, здебільшого — олійними фарбами, роблячи акцент на натюрмортах і предметах побуту. Інокентій шукає і знаходить себе в багатьох художніх жанрах. Каже, що на його роботи в скульптурі, живописі, графіці, книжковій ілюстрації ба навіть у цифровому мистецтві неабияк вплинуло захоплення епохою Відродження. Найбільше, розповідає художник, працює в реалістичній манері, вивчаючи різні середовища. Також Коршунови співпрацюють як ілюстратори з видавництвами «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та «Зелений пес».
А метою проекту «Діатонічний сад» є спроба розкрити історію дещо по-іншому. В його роботах переплетені сучасність та міфологія давніх народів — цей проект художники замислювали і втілювали удвох.
«Світ навколо нас незрівнянно більший, аніж безнадійно сіра рутина та сліпучо-біле вигадане життя, і вже, тим паче, має не лише спектральні кольори, адже їх так небагато, — розповідають про смисли проекту художники. — Нас оточують півтони. Ось чому в долях навіть відомих з дитинства персонажів, оповитих таємницею, не може бути очевидного та однозначного. Попри вироки часу та обставин, яких направду ніхто й ніколи не дізнається, більшість історичних і міфічних постатей завжди вкрай суперечлива. Ні кровожерлива Єлизавета Баторі, ні хитра лисиця-перевертень кіцуне ніколи не стояли поряд з людиною сьогодення. То чому б не дати волю своїй фантазії й не припустити геть інакший порядок речей...»
На полотнах Коршунових — «Голем. Очікування», «Голем. Древо призначення», «Синя борода. Ключі», «Синя борода. Гоління», «Лабіринт і Мінотавр», «Нитка Аріадни», «Медуза»... Нескінченний ряд «Діатонічного саду» породжує одне за одним дедалі більше запитань...
«З творчістю цих художників я донедавна не була знайома. Рута й Інокентій самі запропонували мені «Діатонічний сад» для показу, надіславши фото картин через інтернет, — розповідає мистецтвознавець Олеся ДОМАРАДЗЬКА. — Роботи зацікавили, по-перше, тим, що виконані напрочуд майстерно. Також цікавою є стилізація. Неординарні й сюжети полотен. Ця тематика — переспів якихось міфів, легенд — є насправді досить складною для ілюстрування, тому що дуже легко вдатися до кітчу або, припустимо, надмірної ілюстративності, оповідальності... І якщо художники все ж беруться за таку тематику, вона рідко кому вдається. Коли ж говорити про доробок подружжя Коршунових, то тут, на мою думку, все в плюсах. Я навіть вважаю, що це складно назвати ілюстративністю — це алюзії на тему якихось персонажів або міфів».
Олеся Домарадзька додає, що творчість теперішніх гостей «Зеленої канапи» не нагадує стилю львівських художників, які рідко малюють у такій натуралістичній манері, рідко беруть у роботу такі сюжети загальносвітового масштабу, наприклад єврейські легенди. «У нашій школі все ж таки переважає таке естетство, коли сюжет не так багато важить, як емоція», — зазначає мистецтвознавець.
До слова, більшість із представлених у проекті «Діатонічний сад» творів Рута та Інокентій малювали разом, у два пензлі. «У мистецтві трапляється, коли зустрічаються дві людини, які надихають одна одну, — тлумачить Олеся Домарадзька. — Якщо це художники однієї статі, як Гоген і Ван Гог, це неодмінно спричиняє якісь конфлікти, бо спрацьовує ефект конкуренції, суперництва. Якщо ж це подружжя, в якому, напевно, панують любов і взаєморозуміння та яке розуміє, що вони дають одне одному натхнення і творчі поштовхи, то погоджуються свою творчість зробити спільною». Олеся Домарадзька додає, що таке «доповнення» у мистецькому фаху — рідкісний випадок, але це завжди дуже цікаво».
Завітати у «Діатонічний сад» й оцінити спробу Коршунових розкрити історію дещо по-іншому можна до 2 квітня.
