Є люди, яким не сидиться. Все їм треба робити. Все ніколи. Навіть коли вже й ноги не дуже носять. А вони кудись поспішають, за щось беруться...
До таких небайдужих, яких ще називають лідерами, активістами, належить і жителька Городища Ольга Олексіївна Шляхова — нащадок славетного роду Гулаків-Артемовських, що дав Україні та світові великого співака і композитора, автора першої вітчизняної опери «Запорожець за Дунаєм».
Не могло інакше й бути, щоб Ольгу Олексіївну не схвилювала доля музею Семена Гулака-Артемовського, що у 90-х роках ХХ століття переживав не кращі часи. Знаючи про це, не могла ця енергійна, неспокійної вдачі Берегиня залишатися осторонь митарства музейного закладу, слава якого у 1960—1970 рр. гриміла далеко за межами Городища. У рідне місто вірного сина свого народу щорічно приїздили сотні й сотні людей з усіх кінців України, з багатьох куточків Радянського Союзу. Аби вклонитися таланту, віддати шану митцю...
Та все те забулося... Музей ледве животів, а фактично не діяв. Бо не мав головного — власного приміщення.
Тоді, в середині 2000-х, Ольга Олексіївна, як мовиться, підняла на ноги громадськість, місцеву владу, що також не залишилися байдужими... Після спільних зусиль музей відновив роботу у районному Палаці культури, де для нього виділили простору кімнату.
Та ентузіастка на цьому не зупинилася... Адже розуміла, що бути у приймах — ненадійно і ненадовго.
Загально відомо, що смілим, працьовитим і Бог помагає!.. Так і з О.Шляховою. Яку знову підтримали всі добрі люди, коли вирішила добитися передачі під приміщення музею ошатну будівлю в центрі Городища. Звідки перед тим вибрався районний суд.
Скільки Ользі Олексіївні, незважаючи на літа і здоров’я, довелося видзвонити, виїздити у Черкаси, в Київ — відомо лише їй...
«Битва» за приміщення музею тривала не один рік, у О.Шляхової й нині зберігаються аж дві товсті папки з десятками листів, документів із печатками і підписами багатьох керівників у районі, області, столиці.
Знову ж таки, завдяки підтримці справжніх патріотів, шанувальників рідної культури, добрій волі судової адміністрації України приміщення було передано музею. Який 16 лютого 2010 року, якраз у день народин Семена Степановича Гулака-Артемовського, справив тут новосілля.
Після другого народження музею О.Шляхова часто бувала в ньому, зустрічалася з колективом, брала активну участь у різноманітних заходах.
Для нас, працівників закладу, завжди було великою честю поспілкуватися з цією дивовижною, унікальною жінкою, слухати її мудрих порад, настанов... Завжди бачили в ній представницю знаменитих Гулаків, адже вона навіть портретно схожа зі своїм великим предком!.. Не кажучи про духовні, моральні засади, коли, подібно до своїх знатних попередників, до останку віддала себе служінню рідній Україні, її народу, місту над тихою Вільшанкою...
У ці весняні дні О.Шляхова зустрічає поважний ювілей — 90-річчя від дня народження. На жаль, зустрічає недужою, але, як завжди, сильною духом і вірою у кращий завтрашній день, у те, що пам’ять про великих земляків — Петра Петровича і Семена Степановича Гулаків-Артемовських — назавжди залишиться серед краян, в усіх поколіннях українців.
Хочеться побажати Ользі Олексіївні здоров’я, душевного тепла і земних гараздів.
За звершені добрі справи вона заслужила найщирішої подяки всіх городищан, їхньої уваги й шани.
