Якщо біля вашого будинку раптом почнуть зводити сміттєпереробний завод або кондитерську фабрику, вам, певно, захочеться дізнатися від інвестора про всі переваги та ризики такого сусідства. Наразі ця інформація оприлюднюється на розсуд бізнесу та в тому обсязі, який він вважає за потрібне.
Розкрити всі карти могли б так звані екологічні єврозакони — «Про оцінку впливу на довкілля» та «Про стратегічну екологічну оцінку». За них Верховна Рада України проголосувала 4 жовтня 2016 року, однак Президент наклав вето. Щоб його подолати, потрібне повторне голосування. Якщо цього не відбудеться до червня, на Україну чекають санкції від європейських партнерів. Про те, як уникнути ймовірних штрафів, і про перспективи, що відкривають поки неприйняті закони, «День» говорив із юрисконсультом Міжнародної благодійної організації «Екологія — Право — Людина» Софією ШУТЯК.
«МОЖЛИВО, ЧИНОВНИКИ ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ ВІД ЗАКОНІВ ЧЕРЕЗ ЗВ’ЯЗКИ З БІЗНЕСОМ»
— Софіє, що втрачає Україна без Законів «Про оцінку впливу на довкілля» та «Про стратегічну екологічну оцінку»?
— Ми втрачаємо економічний розвиток, міжнародний імідж, а також природні ресурси та здоров’я нації. Україна дуже багата на природні ресурси. Іноземні інвестори, як-от компанія з виробництва свинини, в Європі дотримується певних правил, проводить оцінку впливу на довкілля, а в Україні цього не робить. От зараз триває весна, знову почалась обробка сільськогосподарських полів пестицидами. Ми спеціально робили запити на всі обласні Державні екологічні інспекції, і тільки три з них мають лабораторії, які могли б робити аналіз пестицидів, і то не всіх.
Закони про оцінку впливу на довкілля та стратегічну екологічну оцінку — це процедурні закони, вони дають можливість врахувати інтереси громадян та їхнє право на здоров’я і безпечні умови проживання, а також інтереси бізнесу. Закони мають допомогти державним органам прийняти розумні та зважені рішення. Та бізнес не до кінця впевнений, як усе відбуватиметься, з огляду на однозначне чинне законодавство. Процедура оцінки впливу на довкілля відкриває карти для всіх громадян, що можуть оцінити діяльність підприємств. Згідно з процедурою ОВД, бізнес із самого початку показує, що він робитиме, та перекладає обов’язок провести цю процедуру на державу. Але в бізнесу є безпідставний страх, що ця процедура ставитиме палиці в колеса. Насправді буде просто об’єктивно показана вся картина: про шкоду, прибутки та податки.
Стратегічна екологічна оцінка — це рівень державного планування. Наприклад, коли держава приймає рішення, що зараз розробляємо стратегію поводження з відходами, вона повинна пройти СЕО. Рішення стратегії мають оцінити за різними параметрами: скільки сміття є в областях, де воно перероблятиметься, скільки та якої додаткової інфраструктури потрібно.
Зараз є енергетична стратегія, й вона теж має пройти СЕО. От сьогодні є 15 діючих енергоблоків, п’ять атомних станцій. Держава повинна розуміти, скільки блоків буде виходити з експлуатації, скільки треба запускати. Наприклад, Южно-Українська АЕС має проблеми з водою, є ризик підняття рівня води. А це становить загрозу затоплення території Національного природного парку «Бузький Гард». Тобто стратегічна екологічна оцінка — це розробка та оцінка планів на роки наперед. Я довго думала, чому наші чиновники від цього відмовляються, якщо мають насамперед думати про інтереси держави. Можливо, це через їхні зв’язки з бізнесом і бажанням мати все і зараз.
«ГРИБОВИЦЬКЕ СМІТТЄЗВАЛИЩЕ — ЦЕ ІЛЮСТРАЦІЯ ВІДСУТНОСТІ КОНТРОЛЮ В ОХОРОНІ ДОВКІЛЛЯ»
— Можливо, й самим бізнесменам ці закони невигідні, бо їм доведеться багато чого розкрити, змінити, інвестувати, переробити? От від редакції був запит до столичного сміттєспалювального заводу «Енергія». Містяни скаржилися, що жити біля нього неможливо, стоїть страшенний сморід, а завод відповідає, що має надсучасне обладнання, переходить на нові технології. І ці закони все-таки змусили б усіх змінюватися та працювати так, щоб було найменше шкоди довкіллю...
— Імовірно, це через недалекоглядність. Витрати, вкладені в модернізацію, мінімізують сплату податків, тож чи є необхідність модернізації підставою для відмови від процедур ОВ і СЕО, сказати важко.
Європа дає нам величезні кошти на хороші проекти, але ми не знаємо, як їх використати. По програмах щодо зміни клімату 2016 року ми віддали назад понад 600 мільярдів доларів, тому що ми їх не використали, а мали право спрямувати на проекти, які матимуть позитивний вплив на зміну клімату. А це може бути навіть ремонт дороги, тому що дорога з ямами нищить машини, утворюються затори, а це збільшує кількість парникових газів.
— Як ці закони могли б вирішити екологічні проблеми, що зараз на слуху, — наприклад, ситуації з Грибовицьким сміттєзвалищем, пожежею на нафтобазі у Василькові?
— Закони про ОВД і СЕО передбачають прозорі процедури, чіткі дедлайни для всіх суб’єктів, задіяних у цьому процесі, та широке інформування про те, що відбуватиметься від початку й до кінця.
Грибовицьке сміттєзвалище — це хороша ілюстрація, як не варто робити. Адже рішення обласної ради про закриття було ще 2001 року, після цього мали почати процедуру рекультивації. Та, оскільки ніхто не шукав варіантів нового вирішення проблеми зі сміттям, усі закривали очі на існування сміттєзвалища поза межами закону. Отже, Грибовицьке сміттєзвалище і пожежа на нафтобазі у Василькові добре ілюструють проблему відсутності контролю та нагляду у сфері охорони довкілля вже на момент завершення діяльності, а не на її початку.
«МЕНЕ ДИВУЄ, ЧОМУ БІЗНЕС ТАК БОЇТЬСЯ ЦИХ ЗАКОНІВ»
— Які штрафні санкції можуть на нас чекати у разі непідписання законів?
— Нас можуть не взяти в ЄС, не дати безвізовий режим у бажаному для нас об’ємі. Для підприємств це можуть бути санкції у вигляді обмеженої торгівлі з Європою. Це впливає на імідж країни, на грантові програми, на інвестиції від бізнесу — бо для чого вкладати кошти в державу, яка не виконує обіцянок?
У червні має засідати комітет із дотримання Орхуської конвенції. Попередньо справа стосується невиконання Україною своїх обіцянок про ухвалення цих двох законів. Уже є попередні рішення про втрату Україною привілеїв. Це означає, що українці не зможуть звертатися до цього комітету зі скаргами, ми втратимо ще один важіль впливу для вирішення питань на користь нашого довкілля. Україна не буде долучатися до зустрічей у рамках цієї Конвенції та не матиме права голосу. Якщо раптом у Польщі розглядатимуть якісь справи, які впливатимуть на Україну, ми не матимемо права сказати, що це нам на шкоду, просити санкції чи компенсації. Тобто ми самі себе обмежуємо.
— На вашу думку, що треба зробити, щоб до червня ці закони ухвалили? Воля Президента, зібраність чиновників та їхня далекоглядність?
— Усе має бути в комплексі: парламент має проголосувати ці законопроекти, а Президент підписати, замість того, щоб накладати вето, як у жовтні минулого року. Ці законопроекти доопрацьовані з урахуванням пропозицій Президента. Гадаю, щоб вони були ухвалені, потрібна сміливість наших депутатів і розуміння, що ці закони — не про метеликів та жучків, а про економічно сталий розвиток України.
Економіка не може розвиватися, якщо є безконтрольне використання природних ресурсів, бо в один прекрасний момент це призводить до того, що закінчується вода, газ, нафта, пісок, дерева. Усі, хто має справу з конвеєрним виробництвом, розуміють, що означає, коли не приїхав вагон із піском: підприємство стоїть, це величезні збитки. Оцінка впливу на довкілля дозволяє запобігти таким негативним наслідкам на майбутнє, насамперед для бізнесу. І мене дивує, чому бізнес так боїться цих законів.
«ЗАКОНИ ДОЗВОЛЯТЬ ПІДВИЩИТИ СТАТУС МІНЕКОЛОГІЇ»
— Міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак зазначав, що екологічні єврозакони дозволять запустити екологічну реформу, подолати корупційні схеми в системі дозволів тощо. Чи можливі ці зміни тепер?
— Через зволікання із законами ускладнюється настання змін. Міністерства екології у США чи Європі виконують ключову роль: вони — за бізнес, але бізнес має розуміти, що живе за рахунок природних ресурсів, і треба вкладати в його збереження та правильне використання. Оці закони дозволять підвищити статус міністерства, яке сьогодні слабке. За 25 років ми нічого хорошого не здобули, процвітає «бурштинова республіка», перед АТО процвітали вугільні копанки, врожайність погіршується; ніхто не контролює, скільки землі розорюється, страшенно розорюють південь, де, можливо, треба лишити степові ділянки, бо вони потрібні для певного мікроклімату. Великі проекти здійснюються фрагментарно, без уявлення про сукупний вплив на довкілля України. А закони про СЕО та ОВД дозволять побачити Україну як єдину унітарну державу та покажуть реальний стан справ із довкіллям та економікою, зможуть стати поштовхом для розвитку економіки, оскільки під час прийняття рішень враховуватимуться всі можливі ризики, зокрема економічні, а також свідчитимуть про виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов’язань.
