Кубок світу зі спортивних танців на візках у Нідерландах відбувається щорічно. Традиційно він збирає сотні учасників із десятків країн. Наталія виступала там вже вчетверте і вчетверте завоювала «золото». Але цьогорічний Кубок був для неї особливим. Адже жінка вперше танцювала соло. На початку тренувань виявилося дуже складно, бо і навантаження були інші, ніж зазвичай, і тіло не хотіло слухатися, і важливо було відчувати візок, як своє продовження. Але разом із тим хотілося спробувати себе в чомусь новому. А танець був про те, як важливо мріяти і горіти тим, до чого прагнеш.
«Цьогоріч я спробувала виступати у нових для себе категоріях. Одна із них — це «Фрістайл жіночий». Я готувала показовий номер. Це означає, що можна було самостійно визначатися з музикою, придумати композицію, добирати для неї сценічний одяг і головне — визначитися, яку думку хочеш донести до глядачів, — розповідає Наталія Колесова. — Музику ми взяли сучасну, а ось ідею одвічну — ти живеш доти, доки жива твоя мрія. Сукню на цей виступ шили з мамою, прикрасили її камінчиками у формі сердець. А ось тему танцю обирали разом із тренером. Хотілося, щоб вона відображала мою сутність. За спеціальністю я є вчителем англійської мови, також читаю тренінги. І один із моїх авторських семінарів якраз має назву «Від мрій до цілей». До речі, коли займаюся з дітьми, то також звертаю увагу на цей аспект. Тобто ідея мені справді близька. А ось готуватися до виступу було складно».
Були мікротравми і спеціальний масаж, і страх, який треба подолати, і хвилювання перед виїздом на паркет, і зрештою — золота медаль за цей виступ.
Також Наталія Колесова разом зі своїм партнером Андрієм Товстим вперше танцювали в категорії «Фрістайл Комбі». Це доволі цікаво, пояснює жінка, бо є простір для творчості і використання різноманітних технік. Наприклад, елементів із фігурного катання. Так, у виступі рівненських спортсменів була такого роду підтримка — партнер піднімав танцівницю на візку. А їхня композиція розповідала про біле і чорне, чоловіче і жіноче, боротьбу, співіснування та взаємовідносини. Таким чином у цій категорії Наталія Колесова і Андрій Товстий вибороли «золото».
Ще одну медаль пара завоювала, виступаючи у своїй звичній категорії — «Комбі стандарт».
«Так сталося, що з Кубку світу ми завжди повертаємося з «золотом». А цьогоріч вперше я привезла одразу три медалі. Насправді це винагорода за працю багатьох людей. Адже зі мною займалася когорта тренерів. Це було і в Рівному, і в Києві. Дуже допомагали й інші члени нашої команди. І я за це вдячна. Безумовно, отримувати медалі — приємно. Але я не тішу себе ілюзіями з цього приводу. Адже є багато сильних танцівників, які ростуть над собою, тим часом я змінююся. Щоправда, ці нові виступи дали зрозуміти — виявляється, моє тіло ще багато на що здатне. Мабуть, насправді ніхто не знає своєї межі, — каже Наталія Колесова. — Взагалі я люблю ці традиційні змагання в Нідерландах за їх чудову атмосферу. До речі, цьогоріч у них вперше взяла участь пара з Африки — з Кабо-Верде. Там немає танцювальної школи як такої. Втім, вони виступили дуже вдало і завоювали друге місце. Взагалі з багатьма парами, з якими виїжджаємо на паркет, підтримуємо дружні стосунки. Але у цих змаганнях мене найбільше вражає інше. Турнір у Нідерландах, як жоден інший, показує, наскільки рівними і справедливими можуть бути можливості для людей із фізичними обмеженнями».
Так, у рамках Кубку світу змагаються не тільки танцівники на візках, які займаються професійно, а й аматори. Це зазвичай люди зі складними травмами і важкими ураженнями. У деяких із них некоординовані рухи, утруднена мова. Але тим не менше вони мають можливість відчувати радості життя. Наприклад, виїхати на паркет і потанцювати. «І оточуючим до них не байдуже. Тут справді відчувається, що ці люди мають таке ж право на всі види діяльності, як і кожен», — ділиться враженнями Наталія.
Але чи не найзворушливішим був виступ рівненського спортсмена, за плечима якого безліч змагань та декілька десятків найвищих нагород, — Івана Сівака. Багато років він виступав разом зі своєю дружиною Надією. Вони завойовували «золото» на найпрестижніших чемпіонатах. І їх не могли перетанцювати. А минулого року Надії не стало. Іван знайшов у собі сили поїхати на Кубок світу.
«Іван Сівак підтвердив своє чемпіонство, завоювавши золоту медаль. А потім, на завершення змагань, вирішив станцювати в пам’ять про Надію, — розповідає Наталія Колесова. — Учасники турніру стали в коло, а Іван розпочав виступ. На паркеті стояли жіночі туфельки, і відчуття були такі, наче Надія тут і теж танцює».
