У донецькій фан-зоні не було де і яблуку впасти. Уболівальники стояли на всій території майданчика, сиділи на газоні. На старий стадіон «Шахтар» прийшли справді тисячі людей. Стільки ж прийшло в Харкові, Львові, Запоріжжі... Усі ці люди були єдиним цілим. Коли українці атакували в першому таймі, коли пропустили гол, коли відновили нічию і коли забили другий, вирішальний, м’яч. Усі — жовто-блакитні, усі співали: «Україно, вперед!» Разом аплодували під час перерви, під час неймовірних салютів на честь кожного голу українців! А наприкінці матчу всім майданчиком співали Гімн України. Це було справжнє єднання не тільки однієї фан-зони, а всіх. Президента, який вистрибнув із місця під час голу, водіїв авто (із прапорами), які невгамовно сигналили після матчу, і малого з київського стадіону, реакція котрого облетіла весь Інтернет. «Мене обійняло понад п’ятдесяти людей у місті», — написав у «Твіттері» львів’янин Роман.
Збірна України зробила те, чого ніхто до неї не міг зробити, — вона об’єднала країну. Це була перемога не над шведами, а над нами. Ще тиждень тому Україна говорила про мовний аспект, який знову почав ділити народ. Перемога збірної спонукала зрозуміти, що кожен українець, незважаючи на те, якою мовою розмовляє із сусідами, зрештою, співає гімн українською. Тож серце у всіх українське. Це хороший початок для того, щоб владі хоч якось реабілітуватися перед людьми. Їм не потрібно висувати законопроектів, краще заморозити свої передвиборчі обіцянки й дивитись футбол. Звісно, гра не виправить помилок, яких було допущено. Проте вона дасть змогу принаймні змінити ставлення до можновладців. Забезпечивши чемпіонат на високому рівні, давши можливість великого єднання й дотримання цих стандартів, може стати гарною крапкою для цього уряду. Не спекулювання темами мови й опозиції, а справжнє свято з хорошою організацією від самого початку і гімнів перших країн-учасниць до фінального свистка останнього матчу.
