Павло КОЛОТВIН, керівник Iнституту політичної інформації:
— Після виїзду Саакашвілі Одеса практично зникла з інформаційного простору України. За 1,5 року його каденції в Одесі встигли побувати іноземні міністри, керівники міжнародних організацій, сенатори США і відомі європейські політики. Останні півроку тут не було нікого з міжнародних топів. Новий губернатор і його команда ведуть тиху адміністративну політику. Нічого особливо не обіцяють, небагато й роблять. З одного боку, це добре — менше стало причин для розхитування й без того напруженої ситуації в Одесі. З другого — одесити звикли до пильної уваги, яку на цей момент може забезпечити лише тепле море і «золотий пісочок». У самій Одесі триває черга корупційних скандалів, пов’язаних із нинішньою мерією. Кілька кримінальних проваджень щодо керівництва міста веде прокуратура, підключилося до цього процесу і НАБУ. Незважаючи на ці дані, соціологічні опитування демонструють, що понад 50% одеситів довіряють нинішній владі у місті. При цьому результати цих же досліджень показують, що городяни невдоволені послугами, що надаються у місті. За останні два роки в Одесі сформувалось активне громадянське суспільство. З’явились незалежні редакції ЗМІ, чимало комерційних підприємств приєднуються до процесів реформ у країні і в регіоні зокрема. Це вселяє оптимізм на те, що Одеса, та й уся країна, зможе вибратися з глибокої стагнації, в якій опинилась.
Олена ЛЕБЕДЕНКО, журналіст:
— Дедалі частіше накриває відчуття, що погано все. Особливо сильний песимізм після відвідин соцмереж. Здається, що «шарикови» оточують: агресія і неосвіченість, замішані на всезнайстві і зарозумілості, псевдоекспертності і кон’юнктурщині. Сьогодні прочитала у ФБ: «В Україні дітей приносять лелеки, а на Росії їх знаходять у капусті. Тому у нас усі соколи, а там — козли». У коментарях — купа захопленості, народ тріумфує... Спостерігати цю ейфорію гірко. Хочеться кричати: «Озирніться!» Може, соколи — це прокурори і правоохоронці всіх мастей, які, переодягнувшись у вишиванки, як і раніше, рекетирують бізнес і відтискають підприємства? Чи соколи — це підприємці, які, незважаючи на появу безлічі антикорупційних організацій, як у «хороші добрі часи», бояться сказати слово і слухняно платять? Може, соколи — це чиновники, які працюють за тими самими схемами, що й раніше? Лікарі? Викладачі? Студенти? Може, у вишах тепер складають іспити без хабарів? Може, журналісти? А може, соколи — це ті «патріоти», які збилися в банди і разом із прокурорськими відпрацьовують замовлення, нагадуючи «братків» із 90-х? Натомість ми святкуємо перемогу, виловивши машину молдаван із георгіївською стрічкою і порізавши їм колеса. Із захопленням кидаємося в обговорення все того ж самого — мова, 9 травня. Боремося з пенсіонерами, додаючи рейтингу «Опозиційному блоку». Пружина стискається... І, здається, що ми знову ходимо по замкненому колу, з якого немає виходу.
А потім ти зустрічаєш людей. Людей, які роблять справу. У загальній масі, здається, їх небагато. Настільки небагато, що знаєш їхні імена. Ось Іван Русєв і Ірина Вихристюк, які борються за національний парк «Тузлівські лимани», ось Катерина Ножевникова зі своєю командою волонтерів, які допомагають лікарням та інтернатам, хворим дітям і людям похилого віку; ось Іра Литовченко з хлопцями з Фонду «Таблеточки»; ось Анатолій Кавун, ось Наташа Пранжу, ось... Починаєш перебирати і розумієш, що їх багато. Людей, які, незважаючи ні на що, роблять СПРАВУ. І ось це добре. Тому що надія є. І вихід із замкненого кола — є. Треба вчитися і давати хорошу освіту дітям, треба дорослішати і бути відповідальними, треба думати, перш ніж робити. І робити справу. Треба перти плуга.
Андрій ФЕДОТОВ, куратор соціального підприємництва Impact Hub Odessa:
— Нещодавно повернувся з Маріуполя. Сьогодні це український фронт, готовий у будь-яку хвилину відбити військову загрозу. Одеса в чомусь схожа із цим містом. І там і там порт, пляжі — лише по різні боки південного узбережжя. Гадаю, ми могли б жити на іншому півдні. Він міг би мати інший вигляд. Цілком можу собі уявити велику якісну дорогу з придорожніми кафе, невеликими містечками, до яких можна заїхати дорогою, між цими двома мегаполісами українського півдня. Зараз Одеса переживає бум будівництва висоток, відкриття кафетерій, а влада перебуває у неквапливому пошуку згідливих інвесторів, які погодяться вкласти гроші з урахуванням усіх корупційних ризиків міста. Причина такої повільної динаміки, на мій погляд, — у відсутності ринку землі, неготовності людей брати відповідальність за своє життя. Незважаючи на те, що пережила Україна, зрілості у вирішенні проблем я все ще не бачу. Навіть у питанні ОСББ люди намагаються уникати відповідальності, хоча начебто це їхні прямі інтереси — почати жити краще і комфортніше, але для цього потрібно прийняти, що зміни неминучі.
