Офіцери Служби зовнішньої розвідки та ГРУ Російської Федерації спільно зі співробітниками Посольства РФ в Македонії намагалися впливати на внутрішню політику балканських країн, щоб не допустити їх вступу в НАТО та просувати інтереси РФ. Про це йдеться у звіті глобальної мережі журналістів-розслідувачів OCCRP (The Organized Crime and Corruption Reporting Project). Розслідування базується на даних контррозвідки Македонії, які були зібрані під час прослуховування телефонних переговорів, зовнішнього спостереження та збору даних від джерел.
У матеріалах зазначається, що Македонія протягом останніх 9 років перебуває «під впливом найсильнішої і руйнівної пропаганди, а також діяльності розвідувальних служб, яка здійснюється через посольство РФ». За даними авторів дослідження, Росія використовує методи «м’якої сили» як частину стратегії з ізолювання Балкан від впливу Заходу. Зазначається, що представники РФ намагалися вплинути на редакційну політику, зокрема пропонували кошти македонським ЗМІ для поширення російської точки зору. В матеріалах розслідування, окрім усіх інших учасників операцій з просування інтересів РФ на Балканах, згадують імена кореспондентів російської агенції ТАСС як агентів російських спецслужб.
Насправді в цих відомостях щодо «журналістів під прикриттям» немає нічого принципово нового. Співробітники ТАСС (це абревіатура колишньої назви «Телеграфное агентство Советского Союза») за часів СРСР нерідко працювали не лише як репортери, а і як розвідники. От, наприклад, нещодавно «Бульвар Гордона» надрукував інтерв’ю з американським фінансовим аналітиком Юрієм Швецем. Як пише видання, Юрій Швець — колишній офіцер Першого головного управління КДБ СРСР, випускник Інституту зовнішньої розвідки імені Андропова — в 1980-х, в розпал холодної війни, працював в США розвідником (збирав і аналізував інформацію про можливий ядерний удар Америки по СРСР)... під прикриттям кореспондента ТАСС.
У відкритих джерелах — в тій же Вікіпедії — можна знайти ще багато відомостей про факти сумісництва двох іпостасей — розвідника та журналіста — під час роботи кореспондентів радянських ЗМІ за кордоном. Новини з Македонії говорять про те, що ці часи повернулися — або про те, що ті часи для Москви ніколи і не минали.
Як в таких умовах бути із застосуванням стандартів журналістики та зі свободою слова, незрозуміло. Наразі ця складна тема не є предметом обговорення в журналістських та правозахисних колах. І даремно. Тому що в ситуації, коли частина російських журналістів насправді є шпигунами або агентами впливу, дуже дивно спостерігати боротьбу за їхні права. Завданням захисників вільної преси мав би стати рух за очищення ЗМІ від співробітників спецслужб з посвідченнями журналістів. На жаль, цього ми не спостерігаємо.
Інша жахлива ситуація, правда, не з замаскованим, а 100% фейковим «журналістом», відбулася вже не на Балканах, а в Україні. Шокуючими виявилися подробиці замаху на відомих бійців АТО Аміну Окуєву та Адама Осмаєва: кілер видавав себе за... французького журналіста!
1 червня доброволець батальйону «Київ-2» Аміна Окуєва разом із чоловіком, командиром добровольчого батальйону ім. Джохара Дудаєва Адамом Осмаєвим, приїхала на інтерв’ю до нібито журналіста французького видання «Ле Монд» Алекса Вернера. Коли вони домовлялися про зустріч, «кореспондент» послався на відомого Аміні журналіста зі столичного каналу, тобто увійшов в довіру... Але під час «інтерв’ю» «Вернер» дістав «Глок» і вистрілив в Осмаєва. У відповідь Аміна відкрила вогонь із нагородного пістолета...
Ця історія добре відома. Вона є жахливою із багатьох причин. Але задум кілера — зробити вигляд, що ти журналіст, для того, щоб увійти в довіру та вбити людину — це окремий жах.
Історії про журналістів-агентів спецслужб, про псевдожурналіста-кілера, на жаль, в підсумку зменшують довіру до журналістського посвідчення. І з цим треба щось робити.
Хотілося б, щоб захисники свободи слова почали нарешті розрізняти справжніх журналістів від «вовків» в журналістських шкурах; щоб спецслужби навчилися відділяти «перевертнів» в погонах та без від справжніх журналістів. Це необхідно для збереження тієї самої, справжньої журналістики — без домішку шпигунства, агентурної роботи або виконання завдань під прикриттям.
