27 — 29 червня у Святогірську Донецької області відбудеться III Донбас Медіа Форум на тему: «Донбас в медіа: від популізму до фактів». Як анонсують організатори, в рамках форуму обговорюватимуться питання політичного популізму в протиставленні стандартам журналістики; говоритимуть про способи підвищення ефективності роботи редакцій медіа Донбасу (менеджмент, залучення ресурсів, нові технології, різноманіття контенту); дискутуватимуть про конфліктно-чутливу журналістику під час війни. Донбас Медіа Форум вперше відбувся три роки тому в Києві, минулого року — в Маріуполі, а цього — у Святогірську. Організаторами заходу, який сконцентрований на обговорені головних проблем, з якими стикається журналіст, висвітлюючи життя Донбасу та війни, а також на глобальних проблемах інформаційного простору, виступили Інститут демократії ім. Пилипа Орлика, Донецький інститут інформації та Донецький прес-клуб. Участь у заході — безкоштовна. Ключова вимога до бажаючих — аргументувати важливість для професійної роботи здобутих знань та навичок із запропонованих тем.
Напередодні Форуму «День» зустрівся з українською журналісткою, медіаекспертом, виконавчим директором Інституту демократії імені Пилипа Орлика Світланою Єременко, щоб детальніше розпитати про завдання, які ставлять перед собою організатори заходу, та підняти дискусійну тему стандартів професії в час війни.
— Цього року вже втретє відбудеться Донбас Медіа Форум. Яким буде головний меседж заходу українським колегам? Хто стане ключовими спікерами?
— Так, перший Донбас Медіа Форум відбувся у 2015 році в Києві, другий минулого року — в Маріуполі, а третій планується в кінці червня (27—29. — Авт.) у мальовничому Святогірську Донецької області.
Тема цьогорічного форуму — «Донбас в медіа: від популізму до фактів». Якщо точніше, то ми будемо намагатися донести кілька меседжів. По-перше, ми б хотіли, щоб українські журналісти і суспільство усвідомлювали, що в Україні продовжується неоголошена війна Росії проти України. І громадяни України потребують об’єктивної інформації про всі проблеми, що з цим пов’язані. По-друге, сьогодні журналістам доводиться працювати в часи постправди і популізму, коли головні ньюзмейкери проголошують ту «правду», яка їм вигідна. Але, незважаючи на це, медійники мають залишатися об’єктивними і відповідальними перед суспільством. Також ми ще раз хочемо підняти проблему «мови ворожнечі». Довести журналістам та редакторам, що не можна узагальнювати і звинувачувати всіх донеччан та луганчан у сепаратистських настроях і колабораціонізмі. Бо на окупованих територіях лишається багато патріотів, які чекають звільнення українською армією. Потрібно розуміти, що принижуючи та дискримінуючи переселенців, журналісти підігрують російській пропаганді.
Завдяки тренінгам і майстер-класам під час Форуму ми прагнемо підвищити професійний рівень журналістів, дати їм нові знання, допомогти опанувати нові технології в поширенні інформації. У результаті — сподіваємося підвищити конкурентоспроможність медіа, в першу чергу на звільнених територіях Донецької й Луганської областей, та покращити якість контенту.
Третій рік ми стикаємося з тим, що іноземні спікери — експерти і журналісти, яких запрошуємо, — не можуть приїхати, бо в їхніх організаціях існує політика безпеки, яка забороняє їхати навіть на підконтрольні Україні території на сході України. Тому ми дуже вдячні тим, хто все ж таки має мужність приїхати. Цього разу в роботі Форуму візьмуть участь Ніколя Ебнотер, керівник проектів Бюро Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ (Відень, Австрія); Єта Джара, засновник мережі Балканських журналістських розслідувань (BIRN), ведуча програми «Життя Косово» (Приштина, Косово); Габріель Капріелієн К’юнін, програмний менеджер організації Fondation Hirondelle (Швейцарія); Анастасія Тейлор-Лінд, фотожурналістка, яка співпрацює з National Geographic, the Newyorker, TIME, the Sunday Times Magazine, the Telegraphmagazine.
Ми в першу чергу хочемо надати слово донецьким і луганським журналістам, які вимушено стали переселенцями, але зберегли свої медіа і продовжують займатися журналістикою, такі як журналіст «Радіо Свобода» Андрій Діхтяренко, директор філії ПАТ НСТУ «Луганська регіональна дирекція» Андрій Шаповалов. Цікаво буде почути Тетяну Якубович, журналістку радіопроекту «Радіо Свобода» — «Донбас. Реалії».
Також у дискусіях візьмуть участь Юрій Костюченко, виконавчий секретар Комітету із системного аналізу Президії НАН України; Олена Садовник, проектний координатор Thomson Foundation; Євген Глібовицький, партнер консалтингової компанії «Pro.Mova»; Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, доктор історичних наук, професор кафедри політології НаУКМА, та багато інших цікавих особистостей.
Тренінги та майстер-класи проведуть соціальний психолог Олег Покальчук; медіаюрист Людмила Панкратова розповість про захист авторських прав; медіаексперт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Наталя Стеблина пояснить, як дотримуватися стандартів журналістики в умовах популізму, постправди та тиску різних сторін; про нові digital технології для редакцій і як їх застосовувати розкажуть Сергій Полежака та Олексій Фурман; відомий журналіст-розслідувач Дмитро Гнап поділиться своїм досвідом... Одним словом, програма продумана і дуже насичена. Сподіваємося, кожен знайде найважливіше і найцікавіше для себе.
— Деякі медіаексперти протиставляють ваш захід Львівському медіафоруму як своєрідну альтернативу. Він дійсно виник як альтернативний чи це паралельні процеси?
— Ні в якому разі не варто протиставляти... Багато журналістів, які побували на Львівському медіафорумі, пізніше їдуть на Донбас Медіа Форум. І стверджують, що їм цікаво, і вони знаходять для себе важливі речі там і там. Я б сказала, що обидва заходи доповнюють один одного. Просто нас, організаторів Донбас Медіа Форуму (Інститут демократії ім. Пилипа Орлика, Донецький інститут інформації, Донецький прес-клуб. — Авт.), більше хвилюють висвітлення у ЗМІ проблем Донбасу, виживання ЗМІ на звільнених територіях, інформаційна ізоляція окупованих територій, психологічний стан журналістів, адже багато з них травмовані війною, бо пропускають «через себе» те, про що пишуть, знімають. Також ми наголошуємо, що необхідно називати речі своїми іменами, але не принижуючи, не дискримінуючи жителів окупованих територій і переселенців. Дуже важливо, що на Донбас Медіа Форум приїжджають і журналісти, які підтримують Україну, з окупованих територій.
Зараз серед медіаекспертів і журналістів все частіше лунають думки, що варто було б провести всеукраїнський медіафорум у Києві й обговорити болючі проблеми медіаспільноти, яких назбиралося дуже багато за останні роки. Не у соцмережах, а у відкритих дискусіях. Думаю, це слушна думка.
— Цього року на форумі у Львові, попри насичену програму, важко було не помітити до певної міри його «відірваність» від реалій життя української журналістики та країни в цілому. Робочі панелі з тем «Як вижити культурним медіа: де брати теми і гроші?», «Документалістика, якої потребує світ», «Журналістика, що змінює свою роль: оптимістичний погляд у цифрову еру» були б необхідні для дискусій та майстер-класів українським колегам в мирний час. Але в країні, яка воює, вони видаються щонайменше другорядними. Чому, на вашу думку, масштабні заходи такого рівня не завжди реагують на виклик часу та як на Донбас Медіа Форумі уникнути зворотного процесу — тотальної зацикленості виключно на темі війни та проблемах сходу?
— Через завантаженість я не змогла побувати на Львівському медіафорумі. Тому давати оцінки вважаю некоректним. Хоча, думаю, що теми, які ви назвали, також актуальні й важливі для обговорення. Бо, наприклад, проблеми культури у нас висвітлюються дуже погано.
Думаю, «відірваність від реалій життя» можна пояснити тим, що у нас так звана гібридна війна, яка точиться в частині Луганської й Донецької областей. Інша частина України продовжує мирне життя. Звичайно, це чудово, головне, щоб ми не забували, що кожного дня за наш мир і спокій хтось платить своїм життям, здоров’ям, щастям родин. І це не сухі цифри військових звітів, які звучать з екрана, а чиїсь життя, чиїсь найрідніші люди: сини, батьки, брати.
Вважаю, що нам вдасться уникнути зацикленості на проблемах Донбасу, адже ми порушуємо проблеми, які характерні для всієї української журналістики. Доказом цього є й те, що Форумом цікавляться медійники з усієї України і навіть закордонні дослідники: Джон Розенбік (Jon Roozenbeek Universityof Cambridge) із Кембріджа та Вільям Далтон (William Dalton) з Нью-Йоркського університету... Бажаючих так багато, що ми не в змозі прийняти всіх, і нам доводиться відбирати кандидатури на конкурсній основі.
ФОТО АЛІНИ КОМАРОВОЇ
— Якою взагалі, на вашу думку, має бути українська журналістика в часи війни?
— Правдивою, в першу чергу. Люди потребують достовірної і збалансованої інформації. Особливо у часи війни. Завдяки моніторингу регіональних медіа, який проводить експертна група нашого Інституту демократії імені Пилипа Орлика у 8 регіонах України, ми бачимо, що, на жаль, не завжди журналісти поширюють об’єктивну інформацію. Деякі медіа взагалі замовчують війну, проблеми ветеранів АТО, переселенців. Інші, як газета Ахметова «Донецкие новости», піднімають проблеми, але не говорять, хто до цього призвів. Тобто не називають Росію окупантом. Ще гірше, що деякі медіа на четвертому році війни (!) проводять антиукраїнську редакційну політику, поширюють проросійські меседжі. Як, наприклад, одеський сайт «Таймер», житомирська газета «Эхо». Ми також спостерігаємо, як деякі українські журналісти підіграють російській пропаганді, передруковуючи та поширюючи фейки, наприклад, щодо переселенців. Деякі представники медіаспільноти порушують питання: що важливіше, громадянська позиція і патріотизм чи дотримання стандартів? Я не бачу тут суперечності. Як може журналіст не бути патріотом своєї країни, тим більше, коли йде війна? На мою думку, патріотизм журналіста якраз у тому, щоб об’єктивно інформувати суспільство щодо всіх подій і процесів, які відбуваються в країні.
— Маніпуляції та міфологізованість щодо проблем сходу часто є результатом нестачі правдивої інформації. Чи достатньо, на вашу думку, Україна працює, зокрема інструментом МІП, над подоланням інформаційної блокади окупованих територій?
— Недостатньо! За три роки Міністерством інформаційної політики й іншими інституціями, які відповідають за інформаційну безпеку, зроблено дуже мало. Відновлено телевишку на горі Карачун, але сигнал так і не покриває окуповані території. Зате російські канали прекрасно працюють не тільки на окупованих територіях Донецької й Луганської областей, а й на звільнених територіях, у «сірій зоні», в Запорізькій, Херсонській, Харківській областях й навіть у прикордонних районах Чернігівської та Сумської областей. Найгірша ситуація в прифронтових районах, де жителі взагалі не отримують ніякої інформації з великої України. Три роки люди знаходяться під потужним пресом російської пропаганди — це дуже небезпечно! Навіть зовсім адекватні люди змінюють свої погляди. Те, що мала б робити держава, виконують незалежні медіа: сайт «Острів», Громадське телебачення і Громадське радіо, сайт «Новости Донбасса» та Громадське телебачення Донбасу. На головних каналах країни здебільшого йде військова хроніка, але ми майже нічого не знаємо про життя людей на окупованих і навіть підконтрольних Україні територіях. Тільки єдине ток-шоу «Полілог» на «5-му каналі» серйозно порушує проблеми переселенців. Ми досі не маємо потужного іномовлення. За три роки не навчилися працювати на випередження, протидіючи в інформаційній війні. Про це також будемо говорити на Форумі.
