Партія президента Франції Еммануеля Макрона «Вперед, республіко» разом із союзниками здобула абсолютну більшість у нижній палаті парламенту країни. Як повідомляється на сайті МВС Франції, «Республіка на марші» здобуває в новому парламенті країни 308 з 577 місць, при тому, що для абсолютної більшості потрібно 289 мандатів. Окрім того, 42 місця — у союзної Макронові центристської партії «Демократичний рух».
Спостерігачі зазначають, що жодного разу з часів Шарля де Голля 1958 року президент Франції не мав настільки потужної підтримки в парламенті, де політична кар’єра більшості депутатів, що підтримують його, залежить особисто від нього.
Головною опозиційною силою в парламенті стане партія «Республіканці», яка буде представлена 113 депутатами. У соціалістів — 29 місць у Національних зборах. «Союз демократів і незалежних» здобув 18 мандатів. Незалежний політичний рух «Нескорена Франція» Жана-Люка Меланшона , провела до парламенту 17 своїх представників. Уперше до Національних зборів пройшла лідер «Національного фронту» Марін Ле Пен. Її ультраправа партія здобуде 8 мандатів.
Ще однією несподіванкою є те, що другий тур виборів відбувся за низької явки виборців, яка встановила новий антирекорд, опустившись до позначки 42,6%.
ФОТО РЕЙТЕР
Голова Європейської комісії Жан-Клод Юнкер привітав прем’єр-міністра Франції Едуара Філіппа з переможним результатом партії «Вперед!» на парламентських виборах. «Вітання прем’єр-міністрові Едуару Філіппу. Оновлені національні збори втілюють категорично сучасну Францію і рішуче налаштоване вписатися в майбутнє сильного Європейського Cоюзу», — написав він у Twitter.
Канцлер Німеччини Ангела Меркель також привітала президента Франції Еммануеля Макрона з перемогою. «Вітаю, Еммануеле Макрон, з очевидною парламентською більшістю + подальша співпраця для Німеччини, Франції, Європи», — процитував Меркель представник уряду Німеччини Штеффен Зайберт в Twitter.
«День» звернувся до директора російського бюро журналу Politique Diplomatic Галі АКЕРМАН із проханням прокоментувати результати виборів у Франції і розповісти, яких перших результатів слід чекати від уряду Макрона.
«НЕМАЄ ЖОДНИХ ПІДСТАВ КАЗАТИ ПРО ТЕ, ЩО МИ ВСТУПИЛИ В ЕРУ МАКРОНІЗМУ БЕЗ ОПОРУ»
— Прогнози щодо перемоги руху Макрона разом із союзниками центристами були захмарними: від 415 до 455 депутатів. Реально вони здобули 350 місць, і це найбільша більшість, яку взагалі вдавалося здобути будь-якій партії в історії П’ятої Республіки. До речі, всіх міністрів в уряді Макрона було переобрано. Такий результат пояснюється тим, що у Франції вибори проводяться за мажоритарними округами. А їх — 577, і в кожному з них може бути по кілька кандидатів. Зокрема, в деяких із них у першому турі брало участь понад 20 кандидатів. До другого туру проходять два кандидати, які набрали найбільше голосів. І в даному разі перевага в першому турі не гарантує перемоги, оскільки все залежить, як голосуватимуть люди, які голосували за інших кандидатів. І тому результати були досить непередбачуваними. По-друге, велася досить запекла кампанія. Оскільки, як мені здається, французи злякалися, що Національна асамблея буде вся повністю під командою Макрона, що не буде опозиції. А 455 депутатів означали не абсолютна більшість, а гегемонія, і тому частина виборців голосувала за іншого кандидата.
Я не відкидаю, що прибічники Макрона трохи послабили свої зусилля, оскільки їм здавалося, що перемога на тарілочці. Тим часом праві, яким готували від 60 до 80 місць, здобули 137 — майже вдвічі більше. Вони провели серйозну роботу, аби в кожному конкретному окрузі мобілізувати своїх виборців проголосувати за них.
Несподіваним результатом є те, що ультраліва партія Меленшона «Нескорена Франція» разом із комуністичною партією здобула 27 місць і може сформувати депутатську фракцію. А для цього потрібно мінімум 15 депутатів. Тому Макрона і його союзники матимуть жорстку опозицію.
Дуже несподіваним стало те, що 8 депутатів Національного фронту прошли до Національних зборів. Але це не вистачає, аби створити фракцію. Водночас слід зазначити, що до парламенту не пройшли два скандальні члени групи Франція-Росія Тьєррі Маріані і Ніколя Д’юїк, які старанно підтримували Росію і їздили до Криму.
Усе це засвідчує, що попри поразку двох основних політичних партій, республіканців і соціалістів, ці дві політичні сили мають у парламенті 227 депутатів, які перебуватимуть в опозиції, і, отже, парламентське життя буде досить бурхливим і дебати досить жорсткими. Тобто немає жодних підстав казати про те, що ми вступили в еру макронізму без опору. А опір буде досить жорстким. Але завадити Макронові реально зараз ніхто не може, за винятком хіба що лише вулиці.
Він хоче зробити закони з праці гнучкішими і сучаснішими, такими, що відповідають нинішній політичній кон’юнктурі. Звичайно, це спричинить великий опір, який слід чекати не так від парламенту, як від вулиці, якщо багатомільйонні протести триватимуть місяцями.
Макрон також хоче скоротити час дебатів щодо обговорення законів, внесення до них усіляких поправок, мета яких заблокувати місяцями, якщо не роками, прийняття законодавчих актів. І, до речі, згаданий вище Меланшон — абсолютний чемпіон із блокування законів. Коротше кажучи, нас чекають інші правила гри в новому парламенті.
— Що було визначальним у другому турі, аби бути обраним до Національних зборів, і яку роль при цьому відіграв зовнішній чинник?
— Через те, що вибори відбувалися за мажоритарним принципом, то було важко впливати на їх результат. Звичайно, дуже важко оцінити, що в цей час циркулювало в соцмережах. З одного боку, було переобрано депутатів, які працювали в парламенті і яких виборці знають. Але в більшості випадків склад Національних зборів радикально оновився. В більшості випадків люди взагалі не знали, за кого вони голосують і голосували просто за етикетом. Наприклад, якщо виборець вважав, я хочу, аби Макрон провів реформи, то я вважаю, що він повинен мати більшість у Національних зборах, і голосую за кандидата Макрона. На відміну від президентських виборів, за цієї ситуації дуже важко вплинути на голоси виборців. Реально, що вплинуло, то це — велика хвиля невдоволенння, коли за результатами першого туру передбачалося, що Макрон може здобути до 450 місць у Національних зборах. Багатьом це не подобалося. Тому у другому турі на місцях було протестне голосування. Виборці голосували не за кандидата Макрона, а когось іншого. Ось це й відіграло роль. Я не спостерігала зовнішнього втручання, зокрема російського на ці вибори. Конкретно це дуже складно зробити.
— Які, на вашу думку, висновки слід зробити Україні тепер після виборів, знаючи новий склад Національних зборів?
— У Франції зовнішня політика є прерогативою президента і, відповідно, МЗС. Парламент займається законодавчою діяльністю, а не зовнішньополітичною. Вважаю, що українській стороні потрібно намагатися активізувати групу українсько-французької дружби. І уважно стежити за ініціативами групи російсько-французької дружби. Ці групи займаються різними ініціативами парламентського обміну, що має певне значення. Реальну вагу в даному разі мають уряд, МЗС і президент, а також експерти, які оточують президента. Після нещодавніх перемовин голови Єлісейського палацу з російському президентом у Версалі, у мене склалося відчуття, що Макрон як технократична людина не приймає рішень інтуїтивно, а цьому передує серйозне опрацювання питань з експертами. Наскільки я чула про трьох його експертів, — це не публічна інформація — то вони, що дуже важливо, справді дуже серйозні аналітики і геть не проросійські.
