Сьогодні святкує день народження Ігор Сюндюков — людина, думку якої цінують і поважають всі колеги в редакції. Багаторічний редактор сторінки «Історія та «Я», автор статей на історичну тематику, безкомпромісний і мудрий публіцист, він давно став одним з найбільш упізнаваних та авторитетних журналістів нашого видання. Незвичний формат з нагоди свята — інтерв’ю Ігоря Сюндюкова рідній газеті.
— Ігоре Радиковичу, з чого розпочалась ваша історія в «Дні»? Як робота в редакції змінила ваше життя?
— У редакції «Дня» я працюю з 1999 року — найбільш продуктивний і цікавий час мого життя. Я безмежно вдячний головному редактору Ларисі Івшиній, всім колегам журналістам, всім без винятку, хто допомагав мені освоїти абсолютно нову галузь — історичну журналістику (органічний синтез популярного, але не примітивного (!) історичного знання та публіцистичного способу її подачі). Що ж до того, як робота в редакції змінила моє життя, то відповідь доволі проста: вона дала йому сенс. Все ж таки я долучився до підготовки й написання цілої низки книг нашої серії «Бібліотека газети «День», і лише заради цього варто було жити й працювати! Плюс щотижневі випуски сторінки «Історія та «Я», за які я відповідаю.
— Останнім часом ЗМІ, зокрема телебачення, почали виявляти більший інтерес до науки, проте результатом такого зацікавлення стала низка скандалів, а також зростання взаємної недовіри. На ваш погляд, на яких засадах має ґрунтуватися взаємодія наукового та медійного середовищ, щоб її наслідки були позитивними для обох сторін?
— Ця взаємодія має передусім ґрунтуватися на довірі (взаємній) ЗМІ та науковців. А ще — журналісти мають розуміти роль науки (справжньої, бо є ще і псевдонаука, котра, на жаль, теж стала невід’ємною складовою масової свідомості). Ця роль дуже проста: без науки, історичної науки теж, а може, і передовсім, в України немає і не буде майбутнього. Є деградація і легалізація інтелектуального примітиву, що подається як «модерн». Тому всім нам, журналістам, без винятку треба читати, думати, вчитися й працювати над собою.
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»
— Ваші публікації в «Дні» торкаються різноманітних історичних періодів — від найдавніших часів до сучасності. Які теми або історичні постаті стали близькими особисто вам?
— Є одна наскрізна тема — Народ і Влада. Ниці інстинкти людей, які владоможці навмисно культивують (зараз модно називати це «популізмом» — на мою думку, вкрай невдалий й неадекватний термін, який, до цього, приховує зверхність «Правителів Милістю Божою» до всіх інших), а, з іншого боку, сліпота «еліти», яка в 500-й раз наступає на ті ж самісінькі граблі. І думається: українцям страшенно, трагічно не вистачає таких людей, як, приміром, Василь Стус — дивовижний приклад органічного поєднання «україноцентризму» в мисленні та всесвітніх, європейських пріоритетів у ціннісному вимірі. КГБ знало, кого вбивало...
— Нещодавно ви створили сторінку в соціальній мережі «Фейсбук». Що спонукало вас зробити це? Які враження ви отримуєте від спілкування в інтернеті?
— «Фейсбук» — це засіб уважно моніторити пульс громадської думки в Україні. Я обов’язково роблю це щовечора, хай би які термінові справи зобов’язували до уваги. Далеко не з усім погоджуюсь (спочатку, в грудні—березні, поспішав відповідати дописувачам, чиї думки викликали дискусію, зараз цього не роблю), проте важливим є інше. «Фейсбук», саме він, а не думки експертів, часом тенденційні, є достовірною «кардіограмою» масової свідомості з усіма її вадами. Це треба знати.
