25 травня було продовжено засідання в кримінальній справі за звинуваченням киян Олексія Ведули за ст. 299 — жорстоке поводження з тваринами і ст. — пропаганда жорстокості Кримінального кодексу України та Романа Полібіна — за ст. 300. Нагадаємо, що О. Ведулу звинувачують у неймовірно жорстокому знущанні над дев’ятьма собаками та їхньому садистському вбивстві (зазначу, що дев’ять жертв — це лише епізоди, що встановлено й доведено під час слідства, усього ж юним шкуродером було закатовано незрівнянно більше істот — можливо, й понад сотню). Процес тортур і вбивства знімали на фото й відео і далі оприлюднювали в Інтернеті. Окремі епізоди знімав Р. Полібін. На прохання Ведули через відсутність четвертого свідка в суді було оголошено перерву до 11 червня.
Садистові, найімовірніше, таки світить ув’язнення. І що далі? Хіба він — одне-єдине зернятко, що проросло гнилим плодом на ґрунті культивування жорстокості й безкарності в суспільстві? Хіба не розгулюють телестудіями з непереможним виглядом інші вихованці сайта вбивць, чиї прізвища на екранах фігурують через дефіс зі словом «догхантер» — без жодних для них наслідків?
А як щодо киянина Олексія Святогора, який називає себе адвокатом і журналістом і дає в інтернет-газеті (http://cripo.com.ua/?sect_id=8$&aid=125965, http://cripo.com.ua/?sect_id=8&aid=127167, http://cripo.com.ua/?sect_id=8&aid=127249,http://vikna.stb.ua/ru/news/20...) «юридичні поради» початківцям на ниві жорстокості — як їм уникнути покарання, якщо вони забажають позбавити життя живу істоту, як безкарно морально знущатися з сусідів, як стріляти на вулицях міста по живих мішенях і навіть не сплачувати за це штрафу, не кажучи вже про тюремне ув’язнення?
Як щодо Ярослава Спічака (за деякими іншими офіційними джерелами — Мирослава) — миколаївського послідовника Ведули, проти якого, незважаючи на десятки заяв і свідчень, на те, що вбиває домашніх тварин на очах їхніх власників, доводячи останніх до нервових зривів і інсультів, досі не порушено кримінальної справи? Навіть не торкаючись морального погляду проблеми, вбивство домашньої тварини — це знищення чужої власності, завдання матеріальної шкоди врешті-решт! (http://www.pn.mk.ua/news/59709.html)
Як щодо харків’янки Любові Василіної, яка фігурує на сайті вбивць як Гришка Котовська — така собі «хрещена мама» Ведули? (http://timeua.info/060711/43066.html) Це ж вона порадила юнакові забирати цуценят із вулиці, щоб топити вдома у ванній. (http://titulus.myff.ru/viewtopic.php?id=122) І юнак слухняно виконав настанови дорослої жінки, журналістки, що однією рукою пише виховні матеріали (під псевдонімом Любов Шевченко), а другою (інакше не скажеш, така разюча відмінність у настрої й висловах!) — оповідання про те, як вона вбиває, труїть, топить.
Імена догхантерів, адреси, номери телефонів, навіть марки авто відомо всім користувачам Інтернету, зокрема й постраждалим від їхніх дій — тим морально здоровим, яким небайдужий чужий біль. Ці імена фігурують у заявах до правоохоронних органів. Вони не відомі лише самим правоохоронцям. Чому?
Усі названі — вихованці й вихователі одного й того ж розсадника виняткового цинізму й жорстокості, сайта догхантерів, що з дня на день свідомо й планомірно пропагує вбивство, зневагу до життя й людей, що втискає у свідомість підступне гасло — «жодне життя нічого не варте, а вбивство — почесне заняття й насолода».
Останніми днями на сайті догхантерів http://vredy.org жваво обговорюють чергову акцію. Йдеться про те, що з-за кордону, зокрема з Росії, в Україну, у міста, що приймають Євро-2012, — Київ, Харків, Донецьк і Львів, із 25 травня і наступними днями прибувають окремо й групами «камради» — члени угруповання вбивць. На місці прибуття вони від українських «колег» отримують зброю, високотоксичну отруту, шприцемети й медичні препарати, які використовуватимуть для вбивства тварин — передусім волонтерських, тих, що вже стерилізовані й перебувають під опікою. Акцію — проїзд (для тих, хто прибув власним транспортом, — бензин, закуплений лише на конкретних заправках), а також засоби вбивства — нібито оплачує український замовник. За кожне собаче життя вбивця після пред’явлення відрізаної лівої передньої лапи отримує 150 грн (у Львові ціна вища — 200). Трупи ж утилізують спалюванням (чи, бува, не в пересувних крематоріях виробництва фірми «Кріт»?) або ж віддають залученим до «виконання завдань» бомжам як оплату натурою — собачим м’ясом.
Координує акцію, як випливає з обговорювання, як і домовлявся із замовником під час попередньої поїздки, пітерський убивця на прізвисько Гамлет (у нього, щоправда, є і людське ім’я — Антон). Відповідає за розподіл «бригад» трьома містами України та сама Гришка Котовська, що наразі дала притулок п’ятьом новоприбулим — двом, чоловікові й жінці, із Москви, двом із Курська й одному з Волгоградської області. Вона ж виділеними замовником коштами нібито підкуповувала митників для забезпечення безперешкодного прибуття іноземних громадян (декого — із власною зброєю) на таке собі кримінальне сафарі до України.
Вихваляються убивці й уже здобутими «трофеями», викладаючи фото тварин, убитих у Києві (Sergey, AntiN6 і Marandus) та Харкові (Пожилой Велосипедист та Grimalkin — особи з Москви, що оселилися у Гришки). Хизуються невловимістю й діями під прикриттям українських правоохоронців — навіть під час полювання з відстрілом з авто. Із нетерпінням очікують прибуття інших, зокрема й особи під прізвиськом AlexCheese, відомої росіянам як Олександр Шестаков, журналіст, шеф-редактор Пермської телекомпанії ВЕТТА. І час від часу застерігають, що все це — тролінг.
Якби ж то! До речі, 26 травня, у день, коли до Гришки нібито й прибули «гості на джипі», у Харкові таки відстрілювали тварин. З авто. І це при тому, що в «зачистках за будь-яку ціну» справді життєво зацікавлені ті, хто має зиск із поселення гостей Євро-2012 на зачищуваних територіях, скажімо, на Трухановому острові в Києві, де буде розташовано наметове містечко для вболівальників, або ж на Стрийській вулиці у Львові, що веде до стадіону, — на тих територіях, що й фігурують на сайті вбивць як «місця роботи». І дуже ймовірним видається, що заради «вільної від безпритульних тварин» зони проживання європейців дехто справді спроможний сплатити чималі кошти, які віддасть не на побудову притулків, а на «радикальніше рішення» — убивство.
От тільки розбещені постійною безкарністю «гамлетівські велосипедисти» не врахували, що намагання «замазати» українську владу й виставити її як організатора злочину із залученням іноземних озброєних банд теж можуть карати. Не врахували й того, що від поселення іноземців зиск матимуть, а отже, і в убивствах зацікавлені не владні посадовці, а конкретні фізичні особи — інвестори нерухомості й рухомості, зведеної до Євро. І навряд чи харківським митникам до вподоби, як «майстри отрути й нічних пострілів» зневажливо на весь світ стверджують, що «тим заплачено і з ними домовлено». І хіба львівська міліція терпляче погодиться фігурувати «в розіграші» як дешева наводчиця, яка показувала закордонним убивцям, де в місті безпечніше труїти, а де можна й зброю застосувати?
Я стверджую, що джерело моральної й психічної гнилі у вигляді віртуальної тусовки мерзотників, яку породжує й множить Ведул, має бути знищено. Хай би як вони переконували, що мали на меті розіграти громадськість, наслідком «розіграшу» з рекомендаціями зі знищення живих істот, зокрема й людей, є поява садистів, спокушених і натхнених прикладом безкарності.
