Віталій Дунін провів у зоні АТО 86 днів, 38 з яких в оточенні під Артемівськом (нині Бахмут). Коли звільнився із Збройних сил України за станом здоров’я, пообіцяв собі, що зробить все можливе, щоб його село стало найкращим в Україні. За підтримки односельчан він зайнявся «господарським» волонтерством — разом розчистили пляж на річці Південний Буг, установили волейбольну площадку для дітей, упорядкували територію біля сільського клубу. А нещодавно відремонтували і розмалювали в українському стилі автобусну зупинку, яка розташована на центральній вулиці села. Відкривали оновлений об’єкт сільської інфраструктури з піснями й танцями на Івана Купала, 7 липня. На урочистості зійшлося все село, бо довкола добрих справ Віталія Дуніна об’єдналося чимало небайдужих односельчан.
«Одразу після строкової служби я підписав контракт із Збройними силами України і, коли почалася війна, у складі відділення спеціального призначення вирушив на схід. Виконував завдання у таких населених пунктах, як Слов’янськ, Краматорськ, Дебальцеве, Артемівськ. Коли приїхав додому у відпустку із зони АТО і вийшов на автобусній зупинці, зловив себе на думці, що вона, як після обстрілів — розвалена, обдерта, сходи розбиті. Ще тоді, у 2014 році, я пообіцяв собі, як тільки звільнюся з війська, приведу її до належного вигляду і робитиму все, щоб у моєму селі було затишно жити, — розповідає гвардії старшина Віталій Дудін. — Контракт мій мав завершитися ще 5 січня 2015 року, та, зважаючи на особливий стан в країні, наказ на звільнення був підписаний 28 квітня цього року. І вже 4 травня я почав оббивати залишки радянської плитки на стінах зупинки. Спершу думав, що просто поштукатурю її й пофарбую у національні кольори, але моя кохана дівчина Яна сказала, що вона нанесе на стіни малюнки в українському стилі. Її ідея мені сподобалася».
На допомогу Віталію та Яні поспішили небайдужі односельчани — молоді хлопці й дівчата. Старші люди допомагали грішми, приносили потрібні будівельні матеріали або просто ділилися залишками фарби чи вапном. Підтримав ініціативу сільських жителів і голова Джулинської об’єднаної громади Петро Швець. А начальник місцевого автодору Сергій Гайдей допоміг заасфальтувати територію й облаштувати «кишеню» для зупинки транспорту.
«Коли Віталик розповів про свої плани відремонтувати зупинку, я одразу погодилася допомогти йому. Працювали вихідними і вечорами, після роботи. Потім долучилися друзі. Хлопці виконували фізичну роботу, а ми з дівчатами наносили малюнки. Загалом намалювали п’ять картин. На двох зовнішніх бокових стінах зображені берізки, на честь села, яке носить назви Берізки-Бершадські. Внутрішні стіни прикрашає півень, бо саме у рік Півня зупинка оновилася, і жар-птиця. А на центральній стіні намальований український козак зі старшинськими погонами, який, як кажуть люди, схожий на Віталика, хоча зачіска у нього інша, — жартуючи, коментує Яна. — На один малюнок у середньому йшло до двох днів роботи, це якщо малювати зранку і до вечора. Але витраченого часу не шкода, бо результат перевершив сподівання. Такої автобусної зупинки, як у нашому селі, немає ніде. І Віталик щасливий, а це для мене головне».
Односельчани гарними справами Віталика не натішаться. Кажуть, що ентузіазму йому не позичати. У планах колишнього розвідника Віталія Дудіна ще багато цікавих проектів. До кінця літа хлопець за підтримки односельчан планує встановити спортивний майданчик біля сільського клубу. А восени розпочне зведення альпійської гірки, яку хоче сформувати у формі карти України, разом із Кримом, і засадити її різнокольоровими багаторічними квітами.