Лауреату Нобелівської премії миру Лю Сяобо не поталанило, як іншим його товаришам по нагороді й випробуванням, побачити плоди своєї праці. Він не став першим демократично обраним президентом своєї країни, як звільнений з табору для інтернованих Лех Валенса або звільнений із в’язниці Нельсон Мандела. Він не став навіть народним депутатом, як звільнений із заслання академік Сахаров.
Похорон Мандели став подією світового масштабу. Сахарова багато представників істеблішменту й народу продовжували ненавидіти й у роки «Перебудови» — проте тисячі людей відстоювали чергу, щоб попрощатися з нобелівським лауреатом. У Лю Сяобо не буде навіть урочистих похоронів. Про його смерть взагалі мало хто згадає в Китаї — хоча зрозуміло, що небажання уряду цієї країни відпустити тяжкохворого в’язня на лікування позбавило його будь-яких шансів на перемогу над раком.
Лю Сяобо на довгі роки залишиться фігурою, важливою для Заходу і зовсім нецікавою для співвітчизників. Але при цьому практично ніхто на офіційному рівні не висловить китайській владі й тіні докору за повільне вбивство одного з найвідоміших у світі громадян цієї країни. Варто згадати, що з іншими країнами, такими, що порушують права людини, Захід діє набагато рішучіше. Ніхто не боявся запроваджувати санкції проти Радянського Союзу і зараз — проти Росії. Ніхто не сумнівався в необхідності ухвалити «закон Магнітського». Ніхто не обмежує себе у висловлюваннях, коли йдеться про Путіна, Рауля Кастро, Кім Чен Ина або іранського аятоли. Але внесок країн, очолюваних цими авторитарними правителями, у світову економіку незначний. Це їм потрібен Захід, а не вони — Заходу.
З Китаєм все інакше. Мовчання Заходу — доказ того, як взаємозалежність перемагає будь-які цінності, будь-які розмови про демократію і непохитність цивілізованого світу. Доказ того, наскільки в сучасному світі гроші важливіші за цінності. Лю Сяобо заплатив за цей доказ життям.
Адже навіть із Росією будь-які санкції до останнього часу закінчувалися там, де починалися енергоносії. Що вже говорити про Китай! Роль Китаю у світовій економіці є настільки великою, що нікому на Заході — від політиків до бізнесу — просто нецікаво, що насправді відбувається в країні, що залишається вотчиною комуністичної верхівки. А ось якщо однієї чудової миті китайська економіка загальмує і «випарується» через суперечності між завданнями і догмами, всі будуть засмучено хитати головами й говорити, що даремно керівництво Піднебесної не прислухалося до Лю Сяобо й інших прихильників демократизації в країні. Те, що західні політики й бізнесмени десятиліттями співробітничали з китайським режимом, не намагаючись щось змінити, залишиться за дужками цього жалю.
