У київському видавництві «Темпора» побачила світ біографічна книжка чеха Даніела Кайзера «Дисидент. Вацлав Гавел», присвячена одній із ключових постатей центральноєвропейської історії кінця ХХ століття, першому не комуністичному президентові Чехословаччини, а потім Чехії, одному з лідерів празької оксамитової революції 1989 року, яка призвела до повалення диктатури.
Можна було б очікувати, що біографія такої людини буде написана урочисто та героїчно. Зазвичай так робляться життєписи видатних національних діячів у нас. Але чехи пішли іншим шляхом... Це, зрештою, традиція і культури, й літератури: їхні герої просто зобов’язані бути живими людьми, в чомусь героями, в чомусь незграбами. Вони мають помилятися, не завжди бути демонстративними моральними прикладами. І в цьому нашим західним родичам іноді можна по-доброму позаздрити.
Отож, у «Дисиденті» ви прочитаєте не лише про те, як Вацлав Гавел боровся з репресивною машиною чехословацької «народної демократії», а й, приміром, про його любовні трикутники й чотирикутники. Або про пристрасть до алкоголю та пригоди під чаркою. Чи як затриманий Гавел якось підписав коли й не справжнє зречення, то принаймні своєрідне покаяння та обіцянку більше не брати участь в організованій правозахисній діяльності. Відразу слід зробити важливе застереження — це все зовсім не робить книжку «жовтою». Такі епізоди лише додають певного колориту і настрою загалом цілком серйозному й аналітичному текстові. Кайзер не ідеалізує Гавела, не намагається написати з нього ікону, натомість прагне бути інформативним.
Інформативність особливо важлива для українського видання з дуже простої причини — хоч ім’я Вацлав Гавел у нашій країні звучить регулярно і з належною долею пошани, та чи супроводжується воно бодай якимись конкретними фактами? Ось тепер ми нарешті можемо дізнатися про походження, родину Гавела, про його юність і молодість. Що важливо — про літературну діяльність. Адже зазвичай в українських матеріалах лише констатується: Вацлав Гавел був драматургом. Даніел Кайзер натомість описує естетику гавелової творчості, подекуди переказує сюжети головних п’єс, змальовує їхню сценічну долю. Драматургія, треба сказати, була не лише головним творчим покликанням Гавела (аж ніяк не маловажливою «забавкою», що передувала «головному» — політичній кар’єрі), а й опорою у правозахисній і політичній активності, адже його п’єси досягли на Заході чималого успіху, а автор отримав астрономічні за празькими мірками гонорари та став знаною людиною, за яку постійно заступалися західні політики. Поза сумнівами, це була вирішальна допомога, вона дозволяла опозиціонерові продовжувати боротьбу та залишатися на плаву.
Є у «Дисиденті» й інші пізнавальні моменти, наприклад — аналіз політичних поглядів Вацлава Гавела. Їх можна великою мірою назвати лівими, а інколи Гавел у своїх письмових роздумах вдавався й до відвертих утопій, що мали б ліквідувати головні соціальні суперечності як у капіталістичних країнах, так і в східному блоці. При тому всьому в реальній, практичній політиці він був досить рішучий, жорсткий і зовсім не мрійливий. Даніел Кайзер детально розповідає, як у момент, коли падіння комуністичної диктатури стало неминучим, Гавел швидко і технічно відсовував інших кандидатів на владу, котра вже сама падала до рук. Довелося навіть змусити комуністів проводити не загальнонародні вибори нового президента, а обирати в парламенті — інакше в Гавела були надто слабкі шанси. Цікавий факт, чи не так?
І, звичайно ж, основну частину «Дисидента» Кайзер присвятив справді самовідданій боротьбі Вацлава Гавела за права людини в тоталітарній державі та за свободу творчості. Гавел був одним із фундаторів правозахисної організації «Хартія 77», безпосереднім приводом до утворення якої став арешт рок-музикантів з андеграундної рок-команди «The Plastic People of the Universe» (хоч сам дисидент, як каже Кайзер, і не належав до захоплених прихильників їхньої музики). Він також активно передавав за кордон інформацію про порушення прав чехословацьких громадян, що як колись, так і тепер належить до головних способів ненасильницького спротиву будь-якій диктатурі.
У цьому сенсі книжка «Дисидент. Вацлав Гавел» не лише пізнавальна, а й актуально-повчальна для нашої країни (у порядку профілактики).
