Ювілейна Літня школа журналістики «Дня» завершилася. Який «сухий залишок»? Адже це не просто сильні емоції та глибокі враження. Щоб «заміряти» реакцію на «липневий інтенсив», редакція вже кілька років пропонує учасникам школи заповнити підсумкову анкету, відрефлексувати почуте, побачене і написане за ці чотири роки. Цьогоріч ми були приємно здивовані, зауваживши якісну відмінність між першими есе, які студенти писали під час відбору до ЛШЖ, та їхніми підсумковими тезами. Як зауважила під час традиційного «інтелектуального зважування» головний редактор Лариса Івшина, це, мабуть, «перша школа за 15 років, де наші слухачі виразно готові демонструвати партнерство». Літньошколярі діляться, що ці чотири тижні багато в чому вплинули на їхній світогляд, розширили кругозір, не кажучи вже про вироблення професійних журналістських навичок. За згодою студентів ми публікуємо їхні відповіді на питання підсумкової анкети
1. Ваші відчуття: як змінила вас ЛШЖ?
1.1. Чим найбільше вам запам’ятався місяць, проведений у Літній школі «Дня»?
1.2. Чи відбулися зміни у вашому розумінні певних процесів (політичних, соціальних, культурних, історичних)? Якщо так, яких саме?
1.3. Чи ви впевнились у тому, що надалі хочете працювати в журналістиці?
1.4. Як би ви охарактеризували особисто для себе період, проведений у Літній школі журналістики «Дня»
1.5. Топ думок гостей, які найбільше запам’ятались (до 5 тез)
2. Яку практичну користь ви отримали від Літньої школи журналістики? Чого навчилися, які навички удосконалили?
3.1. Як ви бачите поширення досвіду ЛШЖ у ширших середовищах?
3.2. Як би ви хотіли продовжити співпрацю з «Днем»?
3.3. Які проекти, на вашу думку, можна ще запропонувати «Дню»? Як бачите свою участь у них?
1.
Я передумала. Мозок збільшився не удвічі, а втричі. Крім того, я стала більш відповідальною і організованою.
Газета «День» показала мені до чого варто прагнути, яких людей наслідувати, і те, що треба не боятися. Ну і звичайно те, що треба ще дуже і дуже багато працювати над собою. Як говорив Сократ: «Я знаю тільки те, що нічого не знаю».
1.1.
Звичайно ж мені на все життя запам’ятаються моє перше відрядження та перша стаття. Це взагалі був перший досвід роботи. Запам'ятаються зустрічі із Віталієм Портниковим, Євгеном Кисельовим та Євгеном Марчуком, розмови із Ларисою Олексіївною у неї в кабінеті. Повага, з якою до нас відносилися співробітники редакції. Взаємопоміч між нами, літньошколярами. Якщо чесно, дуже хочеться мати змогу розказати Вам про це за декілька місяців-років. Це я натякаю на те, що дуже хотілось би мати змогу прийти до редакції через деякий час.
1.2.
Звичайно відбулися, але виділити зараз щось окремо я не можу. Дуже важко зробити якісь висновки, коли ти ще знаходишся у епіцентрі подій, і ти не можеш подивитися на ситуацію трохи зі сторони. Емоції переповнюють, втома теж дає про себе знати, але, щонайголовніше, останній тиждень виявився дуже сумним. У всіх на обличчях читається печаль і відчай, бо ми розуміємо, що за декілька днів вже кінець. Я впевнена, що багато речей і думок мене будуть «наздоганяти» протягом місяців або років, як сказала Лариса Олексіївна, але зараз окремо виділити не можу.
1.3.
Не можу сказати, що я впевнилась. За спеціальністю я не журналіст і мріяла, умовно кажучи, працювати у видавництві, бо дуже люблю книги. Але після слів деяких гостей, які до нас приходили, наших кураторів, головного редактора та інших редакторів, я відчула, що, можливо, я дійсно маю докладати зусиль для розбудовуви нової України. І, можливо, саме у якості журналіста.
1.4.
Коли у мене ввечері батьки по телефону питали як мої справи, я казала їм, що я дуже втомлена, хочу їсти і спати, але це найщасливіший період мого життя.
1.5.
Катерина Степанкова сказала, що вона не бажає нам своєї долі, бо тоді нам доведеться все життя боротися і, можливо, ми не матимемо особистого щастя. Але наголосила, що у Бога немає інших рук, крім наших.
Віталій Портников сказав: "Не слухайте тих, хто розмовляє з вами про стандарти журналістики, адже їх ніколи дотримуватися не будуть".
Олексій Фурман сказав, що для людей, які воювали або воюють в зоні АТО світ поділяється на біле і чорне. І люди для них діляться на тих, хто був на війні і хто на ній не був.
2.
Оскільки я не мала досвіду роботи у сфері журналістики, газета «День» взагалі показала мені зсередини, що таке журналістика. Починаючи від банального розуміння, що таке розшифровка, закінчуючи тим, як це працювати у швидкому темпі щоденної газети. Я не можу сказати, що стовідсотково навчилася планувати свій день так, аби все встигати, але дуже намагалася. Навчилася думати про читача і готувати матеріал так, аби йому було цікаво. Удосконалила своє вміння працювати в колективі.
3.1.
Якщо чесно я взагалі не знаю, що буду робити, коли вийду з ЛШЖ. Ви багато чого дали нам авансом. Показали дуже високий рівень. І як повертатись тепер у буденно-університетське життя?
3.2.
Я б дуже хотіла мати можливість писати далі для газети «День», особливо для історичного відділу. Мені було дуже приємно і цікаво працювати з головним редактором цього відділу – паном Ігорем Сюндюковим.
3.3.
Оскільки я знайома із газетою «День» не перший рік, то я надто поважаю людей, які тут працюють, аби щось їм пропонувати. Поки що я хочу підглядати за Вами, виконувати Ваші доручення і вчитися у Вас, якщо Ви дозволите.
