Ініціатором акції «Мій собака без породи» виступила місцева активістка Юлія Анісімова, в її межах з’явився проект «Шукаю тебе, господарю». Відомий миколаївський фотограф, який активно бере участь у проекті, Олександр САЙКОВСЬКИЙ розповів, що все почалося з флешмоба у «Фейсбуці», коли люди викладали фото зі своїми «собаками-двортер’єрами»: «Я як фотограф погодився взяти участь у проекті, оскільки проблема бездомних вуличних собак для міста на сьогодні дуже серйозна. На вулицях міста собак насправді багато — понад 8 тисяч. Ми вирішили, що потрібно про це розповідати людям, тому що далі буде тільки гірше, якщо нічого не зробити зараз».
— Як давно триває проект і хто перший відгукнувся на прохання взяти участь у ньому?
— Перша зйомка була восени 2016 року. Вперше у фотографуванні із собаками, які перебувають у КП «Центр захисту тварин», взяли участь військовослужбовці 79-ї десантно-штурмової аеромобільної бригади. Потім до проекту ми залучили морпіхів, патрульну поліцію, учасниць обласного конкурсу краси «Королева Побужжя»... Із 2016 року ми провели понад десять зйомок. За час зйомок понад 100 собак знайшли собі дім. Деякі виїхали до Німеччини. Для когось почалися нелегкі «солдатські будні» у військових частинах і в АТО.
— Якими ще способами КП привертає увагу до гострої проблеми бездомних тварин?
— Інколи КП організовує для школярів екскурсію-«терапію»: працівники КП запрошують школярів у гості на підприємство, розповідають цікаві факти про собак. До речі, діти вже розуміють проблему з бездомними тваринами, яка лише посилюється в місті, цікавляться долями тварин, і, звичайно ж, якось дитині сподобався собака, вона вмовила батьків — і сім’я забрала до себе додому маленького спанієля.
Взагалі КП намагається вирішити проблему з великою кількістю собак на вулицях міста, але самому йому це зробити не вдасться. Як варіант — собаки бувають агресивними, якщо в зграї серед них є нестерилізована «дівчинка». Тому коли собаки гуляють містом зграями, з ними потрібно бути дуже обережним. У Миколаєві існує ця проблема, тому що у нас великий приватний сектор (одна з причин), люди виганяють тварину на вулицю або випускають її погуляти, а потім собака не може знайти дорогу додому. Дехто просто відправляє тварин на «самовигул», щоб не годувати. Ось тому, наприклад, у Києві в рази менше бродячих собак. І люди там більш соціально відповідальні, як мені здається... До речі, по селах проблеми бродячих собак майже немає.
У принципі, собаки досить рідко кидаються на перехожих, на велосипедистів та автомобілістів — частіше. Агресивно реагують на домашніх собак, бо вважають, що ця територія належить їм, і інші, особливо домашні тварини, не можуть поряд із ними перебувати, значить їх потрібно прогнати. Я впевнений, що проблема вирішиться. Річ у тім, що ніхто не займався її вирішенням упродовж кількох років, і зараз доволі важко що-небудь зробити для миттєвого вирішення без спільної щоденної роботи.
— Розкажіть про процес фотографування: чи важко приручити собаку, завоювати його прихильність до себе на час фотосесії?
— Фотографувати собак насправді важко. Річ у тім, що я сам дуже боюся собак, тому що кілька разів піддавався нападу, не раз був покусаний. Коли на мене гавкає собака, то у мене починається паніка, у прямому розумінні. Тому цей проект я визначив для себе як експеримент — було цікаво, як я з цим упораюсь.
Найскладнішою була перша фотосесія, тому що, як виявилось, ми абсолютно не були до неї підготовлені, абсолютно не знали, що робити. Набагато простіше, потім уже, було працювати з «морпіхами»: все-таки військовий гарт грає велику роль — собаки розуміли хлопців без слів, чітко виконували команди.
Але найбільше мені запам’яталася фотосесія з українською спортсменкою і тренером, абсолютною чемпіонкою світу з пауерліфтингу 2008, 2010 і 2012 років, автором 15 світових рекордів Ганною Куркуріною. Вона феноменальна людина. Ганна випромінює незвичайну, дуже сильну енергію. Фотосесія з нею була взимку, нас замело тоді, дні три не могли виїхати з КП, але робота з Ганною була задоволенням.
— Скільки ще діятиме проект?
— Особисто я не думаю поки що про те, щоб зупинитися. Скільки знадобиться часу, стільки й займатимусь.
