Применшувати втрати власних збройних сил — давня радянська і російська традиція. Згідно з повідомленням агентства Reuters, тільки з початку 2017 року і до кінця липня в Сирії загинуло щонайменше 40 росіян, зокрема — не менш ніж 17 кадрових військових. Тим часом Міністерство оборони Росії, починаючи з вересня 2015 року, визнало загибель лише 34 військовослужбовців, зокрема 10 — 2017 року. Альтернативні ж джерела стверджують, що до кінця 2016 року в Сирії загинуло не 24, а не менш як 38 росіян, із яких не менше 11 належали до приватних військових компаній (ПВК). Таким чином, у Сирії вже загинуло не менше 78 росіян, зокрема не менше 32 — бійців ПВК. Думаю, що реальна кількість усіх росіян, загиблих за Асада, давно вже перевалила за 100, проте ще не досягла 200. Росіяни в Сирії представлені льотчиками й аеродромним обслуговуючим персоналом, а також військовими радниками, спецназом і деяким числом артилеристів і танкістів. У складі останніх трьох категорій, на які припадає максимум втрат, очевидно, воюють не лише військовослужбовці регулярної армії, а й бійці ПВК.
Російська влада визнає загибель лише кадрових військовослужбовців, які перебувають на дійсній службі у Міністерстві оборони, та й то не всіх. Декому з них навіть урочисто відкривають пам’ятники, і не лише в Росії, а й у Європі. Ось щойно в невеликому італійському містечку Вальї-Сотто відкрили пам’ятник російському спецназівцю Олександрові Прохоренку, загиблому навесні 2016 року і посмертно удостоєному звання Героя Росії. Неясно, щоправда, який стосунок до Вальї-Сотто має російський офіцер, який ніколи там не бував, і громадянська війна в Сирії. Напевно, з тим самим успіхом місцева влада, якби їй заплатили, могла б поставити пам’ятник кому завгодно, хоч Моторолі з Гіві. За офіційною версією, під Пальмірою він викликав удар російської авіації на себе, щоб не потрапити до рук бойовиків, які оточили його. Навряд чи варто сумніватися, що фінансування цієї скульптури, виконаної французьким скульптором Марком Леве, надійшло з російських джерел. Пам’ятник Прохоренку, безумовно, — частина пропагандистської кампанії, покликаної виправдати російське воєнне втручання в Сирії. Мовляв, російські військові там воюють виключно проти бойовиків ІДІЛ та інших організацій ісламізму.
При цьому про те, за який саме режим воюють і гинуть російські бійці в сирійських горах і пустелях, фінансована Кремлем пропаганда, ясна річ, воліє замовчувати, обмежуючись офіційним формулюванням «законний уряд». Біда в тому, що в решті світу цей уряд вважається абсолютною диктатурою, яка за жорстокістю не поступається сумної пам’яті диктатурі Саддама Хусейна в Іраку. Та якщо росіяни, як запевняють у Кремлі, воюють у Сирії виключно за праве діло, чому загибель більшості російських військових у цій країні досі вкрита таємницею? І, гірше того, чому в Сирії Москва застосовує, як і на Донбасі, шахрайські прийоми гібридної війни? А все тому, що воюють там зовсім не за праве діло, а за збереження при владі зовсім не симпатичного режиму Хафеза Асада. І основними жертвами Росіян стають зовсім не ісламісти, а бійці помірної сирійської опозиції і мирне населення. Ось і відправляють до Сирії не лише регулярні війська, а й бійців ПВК. Не секрет, що багато хто з них до того, як вирушити на Близький Схід, встиг повоювати в Донбасі в лавах сепаратистів. Добре відомо також, що в «ДНР» і «ЛНР» активно вербували бойовиків для участі у війні в Сирії в лавах ПВК Вагнера і йому подібних.
На Донбасі Росія вдається до послуг ПВК, а також густо нашпигованих «відпускниками» (військовослужбовцями регулярної російської армії) формувань «ДНР» і «ЛНР», тому що намагається приховати свою участь у війні і відкриту агресію проти України від своєї і міжнародної громадськості. У Сирії ж російське воєнне втручання офіційно визнається і, навпаки, всіляко підкреслюється його «легальний» характер. Мовляв, російські військові перебувають на прохання «законної влади Сирії». Проте в Росії участь росіян у сирійській війні доволі непопулярна, оскільки до «законної влади Сирії» росіяни жодних симпатій не мають і вважають громадянську війну в цій країні чужою для себе.
Ось для того, щоб приховати від населення той неприємний факт, що Росія дедалі більше втягується в наземні бої в Сирії, й використовуються ПВК, яких офіційно взагалі не існує. Але ніхто не поспішає притягувати їхніх бійців до кримінальної відповідальності за статтею про найманство. Навпаки, за деякими повідомленнями, перед відправкою до Сирії вони проходять підготовку на базах ГРУ. Та й сам Вагнер (Дмитро Уткін) — колишній (а цілком можливо, й нинішній) офіцер ГРУ. На додачу до 4-тисячного російського військового контингенту, що офіційно визнається (або напіввизнається), в Сирії перебуває ще 2,5 тис. бійців Вагнера. Адже там можуть бути й інші російські ПВК. Офіційно ж держава від них відхрещується. Прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков прямо заявив: «Якщо є в Сирії якісь російські громадяни у вигляді добровольців і таке інше, це не по лінії держави, і до Міноборони не має жодного стосунку». Йому вторить споуксмен Міністерства оборони Ігор Конашенков: «Спроби видати за них (загиблих у Сирії. — Б.С.) приватних осіб, які не мають стосунку до збройних сил і тим більше до операції в Сирії, — брехливі від початку до кінця».
Окрім ПВК, в Сирії воюють і структури російського МВС, але їхню роль вважають за краще не висвітлювати. Ось, наприклад, ще 31 січня в Сирії загинув, підірвавшись на міні, підполковник Олексій Найнодін, що служив у 101-й особливій бригаді оперативного призначення Внутрішніх військ МВС Росії. Він пройшов обидві чеченські кампанії і був поранений у війні на Донбасі. Не зовсім ясно, чи числився Найнодін у ПВК Вагнера, чи якісь підрозділи 101-ї бригади теж воюють у Сирії. Фактом же залишається те, що Росія дедалі глибше втягується в громадянську війну в Сирії на боці диктатури Асада, і втрати неминуче зростатимуть.
