На початку ХХІ ст. у Франції з’являється «Європейський словник філософій». Множина тут невипадкова, адже в ньому стверджується принциповий філософський плюралізм, укорінений у розмаїтті мов філософування. У словнику зібрані саме ті філософські поняття з різних мов, які дуже складно, ба навіть неможливо адекватно перекласти іншими мовами. Проте неможливість точно перекласти певні поняття не так заважає думці, як провокує її. Тому словник — це відкрита система. Його можна нескінченно дописувати, а ще цікавіше його перекладати. Створений спочатку французькою, тепер цей словник перекладається іншими мовами. Одна з них — українська. Утім, український переклад — це не лише переклад у традиційному сенсі. В ньому з’являються нові вставки, доповнення і навіть нові статті. Усе це зумовлено специфікою нашої мови й інтелектуальної традиції.
Словник передбачає декілька рівнів прочитання. Перший — це рівень пересічного читача. Відкривши словник, він натрапить на дуже цікавий гіпертекст, головні герої якого не люди, а філософські поняття. «Словник філософій» можна читати послідовно, переходячи від статті до статті, а можна перестрибувати через статті навмання або відповідно до внутрішніх посилань. Отже, цей текст провокує не стільки пасивне послідовне прочитання, як активну довільну гру, в якій читач чи гравець складає з окремих фрагментів загальну композицію, яка ніколи не буде остаточною, адже завжди передбачатиме можливість появи нових конфігурацій, а отже, нових прочитань.
Другий рівень сприйняття цього тексту — це рівень професійного перекладача. У нього нібито нарешті з’являється словник складних філософських термінів, що має істотно полегшити його роботу. Втім, перекладачеві не варто очікувати від цього словника остаточних рішень. Натомість словник учить гіркої правди, що цих рішень, може, й немає. Адже справжній філософський переклад філософського тексту — це не переписування власною мовою того, що створено мовою оригіналу, а співтворчість і співмислення, яке часто-густо не стільки відтворює первинний текст, як породжує новий, який все ж таки має бути перекладом. Це означає, що його завдання — відігравати у власній інтелектуальній традиції роль, сумірну з тією, яку відіграє у своїй традиції текст оригіналу. Цієї вишуканої культури перекладу й учить «Лексикон неперекладностей». Адже неперекладність для перекладача — це сигнал про те, що неперекладений термін означає щось дуже специфічне, щось таке, що може бути висловлено лише тією мовою, в якій цей термін постав. Віднайти йому відповідник — означає віднайти щось утаємничене, а може й відкрити щось нове у своїй власній мові та культурі.
Третій рівень прочитання Словника — це рівень філософа, що він, як і перекладач, не натрапить тут на однозначні дефініції філософських понять. Словник радше відграє роль дороговказу в історії філософії, фіксуючи найважливіші вузли філософських полемік, відстежуючи розмаїття значень різних термінів, які історично народжуються, зникають, співіснують або замінюють одне одного. При цьому кожне поняття постає на тлі уривків із різних філософських текстів, у яких це поняття фігурує, і статей про історію його виникнення. Словник, отже, звучить як філософська поліфонія, в якій різні голоси подеколи підтримують один одного, а подеколи викликають інтелектуальний дисонанс, що збуджує нові міркування. У цьому сенсі варто розуміти фразу, з якої починається словник: «У багатьох відношеннях це видання, безумовно, є викликом». Мислення завжди починається з виклику, відповідаючи на який, ми починаємо розуміти, хто ми є насправді, в якому світі ми живемо і яка доля нас чекає. Читаючи «Лексикон неперекладностей», ми починаємо розуміти, що неперекладність — це свідчення культурного розмаїття, яке і є справжнім інтелектуальним багатством, поціновувати незрозуміле як прояв чужого розуму, усвідомлювати, що справжня людяність можлива лише як багатоголосся різних голосів, як переплетення різних культурних традицій, як співіснування й діалог багатьох розумів.
Вахтанг КЕБУЛАДЗЕ
[Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей. Т. II. — Пер. з фр. — К.: Дух і Літера, 2011. — 488 с.]
