Кілька днів тому на мене знову накричали в лікарні. Просто так. Лікар був роздратований кимось або чимось. На жаль, такі випадки – не рідкість, і щоразу це змушує відчувати власну безпорадність. А особливо гостро це відчувається, коли є з чим порівняти.
Так сталось, що цілих п’ять місяців я провела в холодній північній країні – Фінляндії. А оскільки я істота дуже теплолюбива і будь-який холод викликає в мене, окрім невдоволення, ще й різні застуди, то довелось кілька разів звернутись до фінської медицини. Розповім одну з історій.
Усе почалося з того, що одного разу ми з друзями вирішили поїхати на море. Так, усе правильно, на Балтійське море у січні в -20 градусів за Цельсієм, але менше з тим. Коли ми повернулись додому, я зрозуміла, що вже маю температуру вищу за норму, а наступного дня вирішила, що одним жарознижуючим чаєм, яким запаслась ще з дому, такому «переохолодженню» не завадити. І тут почалося найцікавіше – я подзвонила в студентську лікарню, відповіла на кілька питань і записалась на прийом.
Повинна сказати, що більшість послуг у цій лікарні безкоштовні для студентів, які робили внесок в студентську організацію (15 євро) і мають студентську картку, замовити яку коштує теж 15 євро. Це все. Треба просто прийти на прийом і показати цю саму картку.
Лікар почав прийом вчасно, і я теж могла прийти рівно у свій час, а не за три години до того, як встане сонце, аби бути хоча б п’ятою в черзі, як це буває зазвичай. Я, звісно, знаю, що і в деяких наших лікарнях приймають за електронними чергами та телефонними записами, але в інших, не в студентських.
Коли я заходила в кабінет, лікар ввічливо привітався, посміхнувся і потис мені руку. А ще, звісно, не кричав і не лякав й без того налякану мене. Виглядало, ніби він розуміє, що трохи важко хворіти, коли ти один у чужій країні. Він зберігав і транслював спокій. І чудово говорив англійською мовою. Як і всі, до кого довелося звернутись у лікарні, за винятком хіба тільки прибиральниці, яка й фінською змогла пояснити те, що було треба, так, аби я зрозуміла.
Після обстеження лікар запропонував мені здати аналіз крові, аби пересвідчитись в тому, що боятись немає чого. Потім зі свого комп’ютера відправив моє ім’я на комп’ютер, який знаходиться в лабораторії, куди я вже пішла займати чергу. Аналіз теж був безкоштовним.
За дві години після того як я прийшла додому, в мене задзвонив телефон. Лікар вирішив сам повідомити мені результати аналізу, щоб я не хвилювалась.
Мені траплялось багато достойних, професійних, добрих и ввічливих лікарів тут, удома. Але незважаючи на це, мені завжди неспокійно, коли треба йти на прийом до якогось «нового» лікаря. А якщо ще уявити, що на прийом йтиме іноземний студент, який говорить англійською, то ризик взагалі подвоюється.
Насправді, ця лікарня виглядала як тисячі інших лікарень, й іноземних і наших. Але якщо ви колись відчували себе спокійно, знаходячись в лікарні і в тисячах кілометрів від дому, то зрозумієте, що я маю на увазі, коли виношу в заголовок словосполучення «медицина спокою».
