Кожен українець, який себе поважає, знає, ким був Григорій Сковорода. Особливо в Харківської області, де філософ працював. Часто й довго він мешкав у селищі Бабаї, в садибі Щербініних, де й написав свої «Байки Харківські». І, здавалося б, таку важливу будівлю варто було б зробити музеєм чи якимсь культурним центром, адже вона вважається історичною пам’яткою України. Натомість колись велична садиба не зазнала руйнувань лише з боку центральної вулиці. А ось якщо пройти уздовж високого паркану, можна виявити зовсім інший бік цієї історії.
Розвалені стіни, котрі позаростали метровими чагарниками, — ось який вигляд відкривається допитливому перехожому, який ризикнув обійти будівлю стежкою, вкритою шприцами й битим склом. Сама будівля в жахливому стані, й потрапити до неї можна досить просто, якщо ви не боїтеся пробиратися через чагарники і проходити у величезні діри в стінах. Освітлення усередині чудове, тому що даху як такого місцями немає, а ось вікна забиті здебільшого, ймовірно, щоб запобігти проникненню випадкових візитерів. Але це, на жаль, не допомагає. Якщо пройти далі всередину будинку, можна знайти ще чимало вражаючого. В одному з дверних отворів висить табличка «Обережно», ймовірно, місцева влада таки не відкидає можливості того, що небайдужі до культурної спадщини люди туди можуть зайти і завдати собі шкоди. І тут йдеться про фізичну травму, але моральної вони, вочевидь, не враховують.
Три тижні регулярних дзвінків до Бабаївської селищної ради, і все марно. Голова Олександр Васильович Мороз або дуже любить дзвінок свого телефону, або на робочому місці присутній украй рідко. У приймальні та секретаріаті обіцяють, якщо зателефонувати трохи пізніше, він обов’язково відповість. Але цього не відбувається. Коли ж, втративши терпіння, я приїжджаю безпосередньо до самої ради, спочатку прямо переді мною зачиняють двері. Потім виглядають перевірити, чи я чекаю, і зачиняють знову. Ну, а коли нарешті мені вдається поговорити з працівниками ради, спочатку вони відправляють до історико-краєзнавчого музею, звідки, власне, мене відправили до самої селищної ради, а потім кажуть «приїжджайте завтра чи залиште свій номер, і голова передзвонить». А ще цікавляться, чому це раптом газета «День» взялася писати про будинок Сковороди. Коли мені так і не передзвонюють, я знову сідаю за телефон. І кілька годин поспіль слухаю гудки, які інколи змінюються обіцянками, що, коли я зателефоную через 15 хвилин, хтось зможе-таки зі мною поговорити. На цьому моє спілкування із селищною радою закінчується, ймовірно, голова Олександр Мороз не готовий обговорювати руїни будинку Сковороди.
Не отримавши жодної інформації від місцевої влади, доводиться звертатися до обласної адміністрації із запитаннями. Начальник відділу охорони нерухомої культурної спадщини і музейної справи Управління культури і туризму облдержадміністрації Олександр Костін розповів, що ця садиба — пам’ятка історії місцевого значення. «Вона має охоронний номер і вважається історичною пам’яткою. Будинок в незадовільному стані, ба більше, ми як орган охорони культурної спадщини торік виїжджали, складали акт технічного стану. На підставі цього робили довідку про незадовільний стан, давали розпорядження голові селищної ради, аби він виправив ситуацію. Але, на жаль, відтоді нічого не змінилося, — каже Олександр Олександрович і додає: — Ми діятимемо відповідно до своїх повноважень, подивимося, якою буде реакція на розпорядження, адже це пам’ятка історії. Тут ще й питання в тому, що потрібно знайти відповідні кошти, питання, як завжди, зводиться до фінансів. І громадськість, і ми як орган охорони культурної спадщини постійно тримаємо на пульсі це питання. Ми сподіватимемося на краще, адже там дійсно таке пам’ятне місце і будинок. Звичайно, хотілося б, щоб його реконструювали. Це був би ще один туристичний об’єкт. Зі свого боку, ми докладатимемо максимум зусиль».
Окрім того, мені вдалося поспілкуватися з людиною, яка працює прямо навпроти будинку Сковороди і має безпосередній стосунок до культури й історії. Алевтина Шепель, керівник Історико-краєзнавчого музею селища Бабаї, каже, що колись гарна будівля в такому занепаді не через лінощі чи небажання щось зробити. «Проблема в тому, що грошей немає на реконструкцію. Потрібен бюджет на науково-технічну експертизу, а без неї ми не маємо права навіть камінь перекладати з місця на місце. Що можемо — ми робимо, восени влаштовували суботник», — каже керівник музею. Розповідає, що в частині будинку вже досить давно мешкають люди, і вони потерпають від такого стану садиби, адже, щоб її відбудувати, їм потрібно надати житло. А на це, звісно, бюджет тим паче не розрахований. «Повірте, Бабаї зацікавлені в тому, аби будиночок Сковороди мав належний вигляд, тому що це наша культурна спадщина і ми змогли б привернути сюди туристів. Але бюджет не передбачає на це коштів. Олександр Васильович Мороз, селищний голова, весь час прагне чогось домогтися, але поки що ми лише чекаємо проведення експертизи», — додає Алевтина Анатоліївна.
З огляду на все, перспективи в будиночка Сковороди досить непевні через брак коштів. Нічого дивного тут немає, але той стан, в якому сьогодні перебуває ця будівля, свідчить не лише про відсутність фінансування, а й про відсутність достатньої мотивації місцевої, районної чи будь-якої іншої влади виправити ситуацію. Прикро і страшно дивитися на ці руїни. Тут Григорій Сковорода жив і працював, але зараз це місце небезпечне навіть для нетривалого відвідування. І хотілося б думати, що будівлю таки реконструюють і більше не доведеться чути тисячі причин, чому зараз від садиби Щербініних залишилися лише стіни та спогади. Адже, як казав один письменник, руїни завжди навівають смуток. Але ще сумніше, коли знаєш, чим вони були раніше.
