Днями в Києві відбулось представлення проекту створення Лапідарію з могильних плит колишнього Лук’янівського єврейського кладовища, в рамках співробітництва Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» та Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». На цьому етапі журналісти і гості Києва можуть побачити понад 70 меморіальних плит та надгробних пам’ятників (мацев), які були знайдені співробітниками заповідника в Реп’яховому яру. Всі об’єкти як експозиція виставлено вздовж «Дороги скорботи», яка йде від будівлі на вул. Мельникова, 44, де розташовувалася контора колишнього кладовища, до пам’ятного знака «Менора».
Як пояснив «Дню» головний рабин Києва та України Олександр Духовний, це одна з доріг, якою вели євреїв на розстріл через територію існуючого на той час кладовища, яке, до речі, повністю зруйнувала радянська влада.
1962 року Київський міськвиконком офіційно ухвалив рішення про ліквідацію кладовища. Стіну розібрали, ритуальні приміщення знесли. Частину надгробків було знищено, ще частину — було скреперами зсунуто в один із відрогів Реп’яхового яру, які з часом були засипані сміттям та землею. 1983 року на території Лук’янівського єврейського кладовища споруджено новий телевізійний центр.
Гендиректор Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Борис Глазунов так прокоментував журналістам важливість проекту створення Лапідарію: «Для історії важливий не лише процес її збереження, а й відновлення втраченого. Якщо наша з вами пам’ять про минуле — це фундамент історичної справедливості, то створення Лапідарію можна назвати одним із кроків на цьому шляху».
Тим часом гендиректор Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» Марек Сівець у своєму виступі зазначив, що «в такий спосіб ми прагнемо відновити справедливість та вшанувати пам’ять жертв тоталітарних режимів». Водночас він наголосив на ролі Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», який посприяв розробці проекту подальшого облаштування та концептуального наповнення Лапідарію, який буде реалізовано найближчим часом.
Зі свого боку Надзвичайний і Повноважний Посол держави Ізраїль в Україні Еліав Білоцерківський вважає, що вшанування пам’яті шляхом встановлення надгробків з Лук’янівського кладовища має глибокий символізм.
На цьому тлі досить ультимативним виглядав виступ виконавчого директора Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» Яни Барінової. Читаючи свою промову з папірця, вона наголосила: «Завдання нашого меморіалу — об’єднати всіх перед жахом спільної трагедії. Переконана, що для України це — питання виживання і збереження цілісності держави. Те, що відбулося в Бабиному Яру, — це трагедія всього людства, наш спільний тягар, а тому ніхто з нас не має права про це забувати. Тільки засвоївши цей урок історії, ми дамо собі раду з тим, що відбувається в країні тепер».
Більше того, пані Барінова наголосила, що в Україні повинен бути меморіал вшанування жертв Голокосту, який за популярністю не має поступатися меморіалу Яд ва-Шем, що розташований у Єрусалимі.
І тут чітко проглядається, як уже писав «День» у багатьох публікаціях, бажання згаданого вище Фонду Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» провести своє бачення такого меморіалу без узгодження не лише з українськими, а й багатьма єврейськими організаціями. Як повідомлялося раніше, пан Сівець заявив в одному з інтерв’ю українським ЗМІ про плани фонду, до виконавчої ради якого входить український олігарх Віктор Пінчук, російські олігархи Михайло Фрідман, Герман Хан та Павло Фуксадо, 2021 року побудувати меморіал вартістю 100 млн доларів.
Однак історики б’ють тривогу з приводу цього нібито міжнародного, а насправді більше схожого на просування «русского мира» проекту в Бабиному Яру.
16 істориків, зокрема з єврейським походженням, наголосили, що вони вважають хибним намагання поєднати Бабин Яр лише з історією Голокосту, ігноруючи інші жертви та інші драматичні моменти його історії. «Такий підхід лише загострить війну пам’ятей, яка вже багато років точиться на теренах Бабиного Яру», — йдеться в листі.
Тим часом у матеріалі «Меморіал «Бабин Яр». Напівзакритий формат» за 2 серпня 2017 року голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ЯТРОВИЧ наголосив, що реалізація важливих для України і для української історії проектів, як Меморіал Голокосту «Бабин Яр», мають відбуватися за участю Української держави.
Історик Віталій Нахманович в інтерв’ю «Дню» за 7 серпня під назвою «Бабин Яр... як плацдарм для «русского мира» вважає, що держава повністю відсторонилася від проблематики Бабиного Яру. Він переконаний, що «Українська держава в особі Президента України має взяти на себе реальну відповідальність за комплексне розв’язання проблеми довкола меморіалу Голокосту».+
А кандидат історичних наук, керівник Українського центру вивчення історії Голокосту, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України Анатолій Подольський у матеріалі під назвою «Бабин Яр та постколоніальний підхід» від 15 серпня наголосив, що в Бабиному Яру «має бути Меморіальний парк, за який мусить нести відповідальність Українська держава, київська міська влада, а не приватні спонсори. А всередині цього парку має бути Музей історії Бабиного Яру». І, разом із тим, історик чітко зазначив, що поява такої фундації (Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». — Ред.) — це наслідок безвідповідальності київської та української влади в цілому.
Зі свого боку кандидат історичних наук, співробітник Інституту історії України НАНУ Тетяни ПАСТУШЕНКО у матеріалі «Бабин Яр і питання національної безпеки» від 22 серпня 2017 року підкреслила, що найголовнішою проблемою в ситуації довкола меморіалізації Бабиного Яру є саме бездіяльність Української держави, а не активність фонду з іноземними фундаторами, великими грошима та іменитими зарубіжними політиками та істориками в Наглядовій раді. Держава Україна має ініціювати створення музею Голокосту і вшанувати пам’ять півтора мільйона вбитих євреїв, переконана вона.
І, на жаль, поки що представники держави не дають відповіді на ці запитання, зокрема про бачення держави, яким має бути Меморіал вшанування жертв Голокосту в Бабиному яру, де, як заявив виконавчий віце-президент Єврейської конфедерації України Йозеф Зісельс, крім євреїв, «загинули військовополонені, три ромські табори, українські націоналісти, моряки Дніпровської флотилії, хворі з психіатричної лікарні, а також представники інших груп. За його словами, всі вони не вписуються у формат Голок осту, й у самій назві «Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» — уже приховано протиріччя».
1 серпня «День» звернувся із запитами до віце-прем’єр-міністра України В’ячеслава Кириленка й керівника Головного департаменту з питань гуманітарної політики Адміністрації Президента України Юрія Рубана з проханням прокоментувати ситуацію довкола створення «Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». Однак ми досі не отримали від них відповіді. На нашу думку, на цю публікацію міг би відреагувати прес-секретар Президента, зважаючи на те, що порушена тема є важливою для суспільства. Тим більше, що у вересні минулого року під час вшанування 75-х роковин Бабиного Яру Президент України Петро Порошенко заявив, що створення меморіалу в Бабиному Яру має бути елементом української державної політики пам’яті.
Ми очікували, що почуємо відповідь на це запитання від міністра культури Євгена Нищука, який мав бути присутнім на церемонії проекту створення Лапідарію. Замість нього тут була заступник Тамара Мазур, яка слушно висловила таку думку: «Це місце трагедії не тільки українського народу, який є багатонаціональним, а також й інших народів, які містять у своєму складі єврейську общину, — це місце трагедії цілого світу. Збереження пам’яті про кладовища, про тих людей, які творили нашу історію, які дали нам майбутнє, дуже важливо для того, щоб збагнути: що було, чому так сталося і що потрібно зробити для того, щоб такого не було в майбутньому».
Згодом у розмові з кореспондентом «Дня» вона сказала, що без консенсусу серед українського суспільства щодо концепції Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» та його змісту влада не дасть згоди на будівництво цього проекту.
Головний рабин Києва та України Олександр Духовний також поділяє думку про необхідність досягнення консенсусу щодо такого проекту.
Однак постає питання, як його досягти, і хто забезпечить реалізацію консенсусного рішення щодо Меморіалу, коли державні чиновники уникають запитань стосовно такого важливого питання, як меморіалізація української пам’яті.
