Ранжир — це коли солдатів ставлять за зростом. У переносному значенні цього слова — за важливістю, значущістю. Чомусь видається, що внаслідок пропонованої нині реформи (ще одна!) у сфері авторського права кінематографісти опиняться в ролі «найменш важливого мистецтва».
НОВИЙ «КОЛГОСП»?
У середу Комітет Верховної Ради з науки та освіти планує розглянути аж чотири законопроекти щодо колективного управління майновими авторськими та суміжними правами. Автори законопроектів стверджують: вони врахували відповідну європейську директиву і передбачили запровадження добровільного, розширеного колективного управління, де правовласники можуть як доручати управління своїми правами, так і вилучати права. Крім того, буде наведено порядок на ринку, де нині є організації з того самого колективного управління (ОКУ), що керують правами без повноважень і не виплачують винагороду. Ще одне твердження: нібито передбачається запровадження реального ринку без його монополізації, одначе з належним державним наглядом.
Проблем у цій сфері справді вистачає. Одначе ж є підстави думати, що насправді йдеться не просто про ліквідацію сумнівних організацій, а про створення фактично однієї ОКУ, яка стане монополістом і тим самим забезпечить повернення до радянської моделі. При цьому в кулуарах, наскільки мені відомо, агітують на користь такої реформації дуже просто: та в самій Гамериці, у США, одне лишень ОКУ, що ж тоді нам говорити і діяти? Хоча це не є правдою — їх там не менше трьох. Це по-перше. А по-друге, якщо говорити про кінематограф і кінематографістів, їхні права завжди були і є у нас чи не найупослідженішими. Композитори, музиканти, діячі театру — так, а кінематографісти це десь там, на периферії інтересів.
Тим часом уже кілька років як кіномитці усе ж об»єднались в ОКУ під назвою «Сінема», керівниками якої є відомі, авторитетні кіномитці — оператор Юрій Гармаш і композитор Володимир Гронський. «Сінема» визнано міжнародними організаціями, передусім Європейським комітетом Міжнародної конфедерації товариств авторів і композиторів (CISAC). І от тепер доводиться повірити на слово тим, хто переформатизовує систему (так, недосконалу) з метою усереднення всіх і вся і створення єдиного «колгоспу». Здавалось би, проходили ми це вже не раз, наступали на ці самі граблі.
ІЗ ХАОСУ — ХАОС. ТІЛЬКИ НОВИЙ
Ось як оцінив ситуацію в Україні той самий CISAC (зовсім недавно, у квітні цього року): «На підставі інформації від українських членів UACRR (УАССП) (що представляє музичних, драматичних і літературних авторів) і ВГOCINEMA (що представляє аудіовізуальних творців) йдеться про стійкі заперечення більшості українських телемовників (державних і комерційних) і кабельних операторів виконувати свої зобов’язання з авторського права». Відтак не доводиться говорити про якісь серйозні збори авторських винагород, роялті, себто платежі за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на аудіовізуальні твори. Вони сміхотворні, особливо, коли порівняти з іншими країнами (маленькою Чехією, до прикладу, де збирають набагато більше, в рази, ніж в Україні). Щодо літератури та інших видів мистецтва ситуація не набагато краща.
Втім, дехто з ініціаторів нових законопроектів стверджує, що головною причиною жалюгідних зборів роялті є саме наявність великої кількості ОКУ (їх в Україні сімнадцять, якщо не помиляюсь). Мовляв, це дезорганізує сам процес, робить його хаотичним — на радість ділкам, які й наживаються на бідних авторах.
То ж не дивно, що практично всі запропоновані законопроекти (а серед їх авторів поважні народні депутати, включно з керівниками парламентських комітетів; тобто запущено в дію «важку артилерію») гарантують ліквідацію всіх наявних ОКУ. Звісно, «Сінема» так само буде піддана примусовій евтаназії і на її місці не постане нічого адекватного, інтереси авторів сфери аудіовізуальних мистецтв буде віддано на поталу іншим персонажам. З якою метою — неважко здогадатись, знаючи українські реалії.
Як і що воно буде неважко побачити по деяких промовистих деталях. Скажімо, в одному із законопроектів передбачено, що при розподілі винагороди за аудіовізуальні твори авторам музичних творів належатиме 1/3, а 2/3 іншим. Чому так? А тому...
Або — за ретрансляцію ТВ-мовникам належатиме 50% від зборів. Тобто передбачено колективне управління ретрансляцією, хоча тут зазвичай діють прямі угоди. І т.д.
Словом, на погляд кінематографістів маємо лобістські прийоми підготовки справді важливих законопроектів. Усі вони (7014, 7014-1, 7029, 7029-1) отримали, наскільки мені відомо, негативні експертні висновки як в Національній академії наук, так і в Міністерстві культури. Та чи зупинить це потяг, який набрав ходу і мчить до заповітної мети? Залежить від багатьох чинників. В тому числі і від нас з вами.
