Цими вихідними в Іспанії відбулася низка протестів, як «за», «так» і проти незалежності Каталонії. Найбільш масштабним став марш за єдність країни, що відбувся в неділю в Барселоні, повідомляє DW. За даними організаторів, у акції взяли участь понад мільйон людей, проте поліція заявила про 300 тис. учасників демонстрації.
Утім, ще в п’ятницю в Барселоні були гучні святкування. Каталонці вийшли на вулиці привітати проголошення регіоном незалежності. Того дня парламент Каталонії зібрався на таємне голосування й ухвалив резолюцію про незалежність: її підтримали 70 голосами проти 135. Одразу після цього сенат Іспанії дозволив уряду застосувати 155 статтю конституції країни, яка дозволяє ввести в регіоні пряме управління. Лідера регіону Карлеса Пучдемона було усунуто з посади.
Прем’єр-міністр Іспанії Маріано Рахой також повідомив про відставку голови регіональної поліції та пообіцяв провести в регіоні чесні вибори, які заплановано на 21 грудня. «Ми віримо в те, що терміново необхідно послухати всіх мешканців Каталонії, щоб вони змогли ухвалити рішення про своє майбутнє, та щоб ніхто не зміг вирішувати щодо їхньої долі поза законом», — наголосив пан Рахой. Тимчасовою керівницею регіону призначино віце-прем’єра уряду Іспанії Сорайя Саенс де Сантамарію.
У відповідь Пучдемон закликав каталонців до «демократичного протистояння» прямому управлінню уряду. Водночас речник іспанського уряду Іньїго Мендез де Віго сказав, що Пучдемон має право продовжувати свою політичну кар’єру і може взяти участь у наступних виборах.
Світові лідери також відреагували на новини з Іспанії. Президент Європарламенту Антоніо Таяні заявив, що «ніхто ніколи не визнає Каталонію». Президент Єврокомісії Дональд Туск заявив, що єдиним партнером Брюсселя залишається Іспанія. Речник німецького парламенту Штеффен Зайберт наголосив, що «суверенітет і територіальна цілісність Іспанії є і залишаються непорушними». А речниця Держдепартаменту США Гізер Ноєрт наголосила, що Каталонія — невід’ємна частина країни, і США підтримують зусилля уряду щодо збереження єдності країни.
«День» звернувся до іспанських експертів із проханням прокоментувати проголошення Каталонією незалежності та передбачити, до чого призведе це протистояння між Барселоною і Мадридом:
«ДЕЯКІ ПОЛІТИЧНІ ЛІДЕРИ МОЖУТЬ ПОТРАПИТИ У В’ЯЗНИЦЮ»
Ксав’єр АРБОС, професор конституційного права в університеті Барселони:
— Власне, центральний уряд відправив у відставку каталонський уряд і розпустив парламент. Він вчинив так після того як це затвердив сенат. На мою думку, центральний уряд зайшов надто далеко, якщо врахувати обмеження, які накладає іспанська конституція в такій ситуації статтею 155. З огляду на це, заклик центрального уряду провести вибори для того, щоб відновити каталонський парламент, здається хорошою ідеєю.
Щодо майбутнього розвитку подій, то, на жаль, деякі політичні лідери можуть потрапити у в’язницю із серйозними звинуваченнями, включаючи засудження до 30 років в’язниці. В каталонському парламенті знову може з’явитися сепаратистська більшість; це не точно, але все ж таки це можливо. Не думаю, що проведення загальних виборів допоможе: це призведе до більшої невизначеності та меншої згоди.
Що стосується запропонованого Карлесом Пучдемоном діалогу, то Мадрид не пішов на нього через те, що референдум був незаконним, а діалог, про який просив Пучдемон, був щодо того, як імплементувати відділення. Іспанською конституцією не передбачено одностороннього відділення частини іспанської території.
А стосовно поведінки іспанського прем’єра Маріано Рахоя в конфлікті між Барселоною та Мадридом, то він не проводив попередньої політики, яка мала б на меті переконати сепаратистів у тому, що залишитися в Іспанії — добре. Проблема виникла через відсутність його дій, а не через його дії.
Якщо згадати вибори щодо розширення автономії в двох італійських провінціях тиждень тому, то я не думаю, що це єдина тенденція в Європі. Проблема постає, коли існує відчуття несправедливості (обґрунтоване чи ні) щодо того, яким чином центральний уряд ставиться до регіонів.
Думаю, що ЄС повинен дозволити членам країни вирішувати цю проблему згідно з винятковими правилами та політичною культурою.
«ВИБОРИ — ЄДИНИЙ СПОСІБ РОЗ’ЯСНИТИ СИТУАЦІЮ»
Кармен КЛОДIН, старший науковий співробітник Барселонського центру міжнародних справ (CIDOB):
— Народна партія Іспанії, яка сьогодні в уряді, дуже відповідальна, щонайменше з 2010 року, за погіршення ситуації в Каталонії, тому що її дії підживлювали прагнення регіону до незалежності. Але в останні роки лише каталонський уряд відповідальний за розлом усередині каталонського суспільства.
Каталонський уряд, який підтримує невелика парламентська група антисистемних радикалів (CUP), і чия підтримка дала їм більшість місць (але не голосів) у парламенті, проголосив незалежність, знаючи, що це не підтримує більшість населення Каталонії.
Якщо порівнювати з попередніми консультаціями 9 листопада 2014 року («консультацій», організованих каталонським урядом) і 27 вересня 2015 року (регіональні вибори), то навіть ці спірні результати демонструють, що незалежність, незважаючи на невеликий підйом, перебуває в «стагнації».
Участь у референдумі була навіть нижчою, ніж 2015 року (2 млн 344 тис. 828 людей). Каталонський уряд не має соціальної легітимності односторонньо проголошувати незалежність, і він зловживає своєю силою, нав’язуючи цю велику акцію голосуванням простою більшістю голосів.
До прикладу, багато інших менш видатних рішень, потребують більшої підтримки.
Попри це тло, дії Мадрида були явно очікуваними, і, мені здається, що це найлегший варіант того, що могло би статися принаймні до теперішнього часу.
Дуже важливо і ближче до реальності на місцях, зрозуміти, що конфронтація відбувається не між Каталонією та Мадридом, а між Каталонією, що підтримує незалежність, і Мадридом. Адже найважливіше в цьому конфлікті те, що він подвійний: по-перше, між Мадридом і каталонським урядом, і тією його частиною, що повстає за незалежність, а по-друге, це конфлікт у каталонському суспільстві — між тими, хто підтримує незалежність і тими, хто не підтримує.
Незважаючи на те що більшість людей були проти запровадження статті 155 і проти односторонньої декларації, думаю, більшість суспільства не підтримає жорсткої чи практичної конфронтації щодо імплементації статті 155. Люди дуже, дуже втомлені від постійної невизначеності та атмосфери протистояння.
Цей тиждень буде вирішальним, щоб побачити, що станеться щодо практичної імплементації прямого управління, і як на це відреагують каталонські посадовці. Наразі каталонська поліція прийняла владу Мадрида. Буде дуже важливо побачити, як добре Мадрид зможе «грати своїми картами» і підтримувати стабільність щоденного життя. Але не все в руках центрального уряду: в дію було введено низку законних процедур проти каталонських посадовців. Залежно від того, які рішення ухвалять, ситуація в Каталонії може стати більш непередбачуваною.
Лише каталонський президент Карлес Пучдемон, міг уникнути ситуації, в якій ми перебуваємо сьогодні, а саме проголосивши вибори, як ми всі й очікували драматичного дня у четвер, 26 жовтня, коли він зрештою передав рішення парламенту, точно знаючи, що далі відбуватиметься.
Заклик до виборів через статтю 155 дуже вітається переважною більшістю, тому що це єдиний спосіб роз’яснити ситуацію, і дізнатись, якої позиції дотримується більшість людей. Це не розв’яже проблеми, але, щонайменше, покращить ситуацію. І сподіваюся, це стане підґрунтям для перегляду та вдосконалення іспанської конституції для того, щоб вона краще пристосовувалася до нових реалій.
Стосовно діалогу, який пропонував Пучдемон, жодна сторона не була готова до нього, хоча вдавали протилежне. Пучдемон казав, що закликає до діалогу, але кожного разу називав незалежність Каталонії передумовою. Рахой робив те саме, починаючи з непорушності кордонів Іспанії. Ніхто з них не починав справжнього діалогу. В Рахоя не було іншого вибору, як проголосити статтю 155, але він та його партія протягом років так і не змогли розв’язати проблему, так нібито в якийсь момент вона сама по собі випарується.
Що стосується двох італійських регіонів, і тепер Корсики, то тут, як і випадку Каталонії, проблема має давнє коріння, в них немає нічого нового. Тенденція, пов’язана в історією, самовідчуттям, ідентичністю, існувала протягом багатьох років, але ніколи не превалювала чи заходила так далеко, як у разі з Каталонією.
