Годі й говорити про будь-яку незалежність і демократію в державі, в котрій замало (або критично бракує) внутрішньо вільних людей, завжди готових йти проти течії, публічно кинути виклик пануючим стереотипам, натовпу, що ладен волати: «розпни його», і взагалі пануючому несправедливому репресивному режимові. Євген Олександрович Сверстюк, визначний український правозахисник, політв’язень радянського режиму, філософ, поет, мислитель, літературний критик, громадський діяч, 90 років від дня народження якого ми сьогодні маємо відзначати (саме 90 років: за свідченням іншого дисидента, Василя Овсієнка, батько записав малого Євгена не 1927-м, а 1928 роком; думається, цьому свідченню можна довіряти) — був саме такою людиною.
Навряд чи є сенс переказувати етапи біографії Євгена Сверстюка — від студента філфаку Львівського держуніверситету, аспіранта НДІ психології Міносвіти України, завідувача відділу прози журналу «Вітчизна» — до участі у «Самвидаві» на знак протесту проти арештів і незаконних судів над українською інтелігенцією, до вироку на сім років таборів «за антирадянську агітацію й пропаганду» (в таборах 15 діб просидів з кримінальниками, вони на прощання подарували йому іконку), до близького знайомства з Чорноволом, Стусом, Лук’яненком, до загального визнання як одного з лідерів українського дисидентського руху. Він був справжнім моральним авторитетом, котрих так мало в Україні — і залишився ним до смерті в грудні 2014 року.
Євген Олександрович залишив нам не лише дивовижний приклад того, як може жити вільна людина, не тільки десятки чудових книг («Блудні сини України», «Собор у риштуванні», «Гоголь та українська ніч», «Світлі голоси життя», «Шевченко поза часом», «На полі честі»...). Він заповідав нам жити по совісті, отже, жити вільно. Це важить незрівнянно більше, аніж усі політичні колізії та перипетії! Він був переконаний: «Життя визначається питанням, які ти поставив там, де звично було мовчати. Кроками, які ти робив проти течії. Чим та зупиняв юрбу, що летіла за вітром? Як ти будив сонних? Як ти змагався з застійним морем байдужих і теплих?».
Євген Сверстюк завжди задавав (і то жорстко й нещадно) ці питання передовсім самому собі. Ось цим і визначається місце цієї видатної людини в історії України.
