Україна по праву вважає генія авангарду Казимира Малевича своїм художником. Він народився у Києві 1878 р., а його дитинство минуло на Поділлі (Ямпіль), Харківщині (Пархомівка, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп). У Конотопі почав малювати, надихнувшись народними вишивками та розписами. Вчився в Миколи Пимоненка в Київській мистецькій школі (1895 — 1897). У 1927 — 1930-х рр. викладав у Київському художньому інституті, де на той час працювали Михайло Бойчук, Віктор Пальмов, Федір Кричевський, Вадим Меллер, Олександр Богомазов, Василь Касіян.
Водночас і Росія може вважати його своїм — там він створив більшість своїх полотен, у тому числі знаменитий «Чорний квадрат», там проходили його виставки. Там він і помер 1935 року. Урну з його прахом поховано в селі Немчинівка Одинцовського району Московської області поряд з дубом, де художник любив відпочивати. Над могилою встановили дерев’яний кубічний монумент із зображенням чорного квадрата.
У роки війни могилу було втрачено. Пізніше її розташування визначила група ентузіастів — на орному колгоспному лані, тож 1988-го пам’ятний знак вимушено розмістили на узліссі, приблизно в двох кілометрах від реального поховання. Він являє собою білий бетонний куб з червоним квадратом на лицьовій стороні.
КАЗИМИР МАЛЕВИЧ «АВТОПОРТРЕТ». 1933 р. / ФОТО З САЙТА UPLOADS5.WIKIART.ORG
А втім, те, що почали комуністи, успішно завершили путінські «капіталісти». Тепер і поле, і ліс, і місце поховання Малевича увійшли в зону забудови. Будівництво «елітного» (якого ж іще) житлового комплексу «Ромашково-2» вже завершується. Всі звинувачення забудовник відкидає, стверджуючи, що нічого не знав про могилу. Знав чи не знав, але місце поховання Малевича на момент отримання дозволу на забудову не мало статусу об’єкта під охороною.
Отже, можна констатувати, що Малевича в Росії спіткала друга смерть — під катками й бульдозерами, під кубометрами бетону і цегли. Зрештою, московській паразитарній буржуазії треба десь жити. Чом би й не на могилі...
Тут згадується ще один скандал — початку 2015 року, — пов’язаний зі знаменитим філософом Іммануїлом Кантом. В інтернеті тоді спливло фото руїн будинку в російському Калінінграді (Кенігсберзі), де мешкав автор «Критики чистого розуму», з написом: «Кант лох».
І правда ж. І не посперечаєшся. Для путінського режиму, який людську індивідуальність, цінність особистості та рівноправ’я має за ніщо, і Малевич, і Кант — лохи, тобто дурні, непотрібні люди. Чом би й у бетон не закатати?
У КИЄВІ ВЖЕ Є ВУЛИЦЯ МАЛЕВИЧА (ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ АЖ 2012 РОКУ), НА СТОЛИЧНІЙ ВУЛИЦІ ВОЛОДИМИРО-ЛИБІДСЬКІЙ 2008-ГО ПОСТАВИЛИ НЕВИРАЗНИЙ ПАМ’ЯТНИЙ ЗНАК, ЯКИЙ ПОСТУПОВО РОЗВАЛЮЄТЬСЯ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
Повертаючись до України: насправді й нам немає особливо чим хвалитися. Так, у Києві вже є вулиця Малевича (перейменували аж 2012 року), на столичній вулиці Володимиро-Либідській 2008-го поставили невиразний пам’ятний знак, що поступово розвалюється, та й на цьому все. Ані музею, ані спеціальних екскурсій, нічого.
А тепер колишня метрополія сама підкидає нам шанс виглядати гідно бодай на контрасті. Все, що треба, — трохи грошей і бажання.
