Як і слід було чекати, новий раунд перемов щодо Донбасу спецпредставника президента США по Україні Курта Волкера та помічника президента Росії Владислава Суркова, що пройшов у Дубаї 26 січня, закінчився безрезультатно. Американський представник охарактеризував перемови як «відкриті та конструктивні», але визнав, що вони з Сурковим не змогли навіть домовитися про дату наступної зустрічі. У перекладі з дипломатичної мови на загальнолюдську це означає, що ні про що домовитися не вдалося.
Волкер нарікав, що «довів до відома російської сторони відчуття щонайглибшої прикрості Вашингтона у зв’язку з тим, що Росія не зробила абсолютно нічого для закінчення конфлікту та не вивела війська з того моменту, як ми почали цей процес». Навряд чи американський дипломат настільки наївний, що чекав, що після його з Сурковим попередньої зустрічі в Белграді Москва зробить настільки широкий жест, тим паче, що вона до цих пір офіційно не визнає, що які-небудь російські війська взагалі перебувають на Донбасі. В даному разі Волкеру потрібно було лише ще раз нагадати, що Америка, як і раніше, домагається повного виведення російських військ з окупованих територій.
Ось слова представника США про те, що американська сторона домагається повернення російських офіцерів у Спільний центр з контролю та координації (СЦКК) у Донбасі, відображають реальні американські зусилля, направлені на повернення російських представників у СЦКК. Адже їхня присутність там є певною гарантією того, що несподіваної ескалації ситуації на Донбасі не відбудеться. Для цього, за словами Волкера, «українська сторона буде зобов’язана зробити всі кроки, зробити те, що належить у рамках Мінських угод». Але оскільки жодних конкретних вимог до української сторони не озвучено, а пункти Мінських угод — річ надзвичайно неоднозначна, не схоже, що Вашингтон серйозно збирається тиснути на Київ щодо цього питання.
Американський представник також повторив, що США виступають за розміщення місії ООН на всій території Донбасу, включаючи кордон з Росією, але жодних конкретних термінів реалізації цього проекту не назвав. Сказане ним спростовує твердження кремлівських експертів, ніби Волкер у Дубаї припустив, що місія ООН спочатку повинна розташуватися вздовж лінії фронту, на чому наполягає Росія. Насправді він заявив, що мандат контингенту повинен включати не лише захист спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, як пропонує російська сторона, але й ширші повноваження щодо контролю ситуації на Донбасі. Крім того, американський представник наполягав, що в Дубаї «ми не обговорювали склад місії та її чисельність». Зрозуміло, що через розбіжності з Москвою про розміщення миротворців на Донбасі поки не йдеться.
Ну, а розбіжності між США та Росією з приводу закону України про реінтеграцію Донбасу мають суто пропагандистський характер. Вашингтон наполягає, що він прийнятий у розвиток Мінських угод, а Москва стверджує, що він повністю їм суперечить. Насправді закон про реінтеграцію жодним чином не впливає на досягнення згоди між Росією й Америкою щодо донбасівського врегулювання. Білому дому потрібно, щоб російські війська пішли з Донбасу і щоб цей регіон так чи інакше повернувся до складу України, що зумовило б завершення донбасівського конфлікту. Миротворча місія, з американського погляду, — це певний етап поступового повернення регіону до України, що одночасно дозволяє Кремлю зберегти обличчя. Проте в Кремлі готові вивести війська з Донбасу лише за умови збереження проросійських властей у Донецьку та Луганську, для того щоб ці власті мали можливість упливати на зовнішню та внутрішню політику Києва. Але така схема неприйнятна не лише для України, але і для Америки, бо настільки серйозне переважання Росії в Україні зруйнувало б систему європейської безпеки. Цим і пояснюється безрезультатність перемов на напрямку Волкер — Сурков.
Прокремлівські політологи в Росії прагнуть видати дубайський раунд перемов щодо Донбасу як російський успіх, оскільки, мовляв, США відмовилися від «жорсткої вимоги про негайну передачу Донбасу під контроль місії ООН». Насправді у вигляді вимоги, та ще жорсткої, Вашингтон ніколи про місію ООН на Донбасі не говорив. Вимагати розміщення озброєної місії в тих чи інших місцях можна лише у вигляді ультиматуму. А це означає, що в разі відхилення висунутої вимоги США можуть бути вжиті найкрутіші заходи, аж до введення американських військ на Донбас. Але до реалізації такого сценарію американці зараз абсолютно не готові. Вони готові лише чинити економічний тиск на Росію з метою змусити її платити все вищу ціну за агресію та врешті-решт піти з Донбасу. На цю мету працюють і нові американські економічні санкції.
Не викликає сумнівів, що Путін напередодні президентських виборів дуже хотів би досягти якогось прориву з українського питання, але лише на своїх умовах. Але оскільки прориву досягти не вдалося і, як уже зараз зрозуміло, до 18 березня не вдасться, кремлівські пропагандисти прагнуть показати зустріч Волкера та Суркова в Дубаї як хоч би частковий успіх російської сторони, що ніби змусила своєю твердою позицією американців пом’якшити умови донбасівського врегулювання.
Таким чином, виборців хочуть переконати в нескороминущій мудрості путінської зовнішньої політики. Адже наступна зустріч Суркова та Волкера, очевидно, відбудеться вже після виборів у Росії. Можливо, що час її проведення безпосередньо залежатиме від того, наскільки жорстко поліція чинитиме з прибічниками Навального, які протестуватимуть проти нечесних виборів. Трамп теж би хотів, у переддень вірогідного збройного конфлікту на Корейському півострові, врегулювати найгостріший конфлікт у Європі, щоб поліпшити стосунки з Росією. Але він не готовий зробити це за будь-яку ціну і за рахунок України. Думаю, що шанси для досягнення взаємоприйнятного компромісу щодо Донбасу, як і раніше, примарні, і залишатимуться такими до тих пір, поки Путін залишається при владі.
