Ілон Маск таки зробив це — 6 лютого очолювана ним компанія SpaceX успішно запустила найпотужніший у світі ракетоносій Falcon Heavy. На проміжну навколоземну, а потім на геліоцентричну орбіту був виведений особистий електромобіль Маска Tesla Roadster з манекеном за кермом. Після розгону це своєрідне «корисне навантаження» ракетоносія, на якому встановлена апаратура спостереження, рушило до поясу астероїдів, розташованого за орбітою Марсу. «Автомобіль віддалиться від Землі приблизно на 400 мільйонів кілометрів і буде летіти зі швидкістю 11 кілометрів на секунду. За нашими оцінками, він перебуватиме на цій орбіті кілька сотень мільйонів років, можливо навіть понад мільярд років», — заявив Маск журналістам.
Що ж, Маск здійснив те, про що мріяли і над чим діяльно працювали три славетних українці — Валентин Глушко, Сергій Корольов і Володимир Челомей. Корольов, скажімо, планував пілотований політ до Марсу без посадки — двоє космонавтів, великий корабель — на 1972-й або 1976 рік (на них припадали оптимальні для старту до «червоної планети» з найменшими витратами енергії періоди, так звані вікна). Це була просто мрія, а втілена у кресленнях мрія — Корольов розробляв надважкий ракетоносій Н-1, здатний вивести на навколоземну орбіту до 100 тонн корисного вантажу (цей носій побудували й розпочали його випробування вже після смерті Корольова, наприкінці 1960-х), а Челомей тоді ж запропонував проект створення на основі вже наявного ракетоносія УР-500К (більш відомого як «Протон», що його Росія використовує в модифікованому вигляді донині) суперносія УР-900 (або ж УР-700М). На навколоземну орбіту мав виводитися вантаж масою до 240—250 тонн. Але цей проект так і залишився проектом. Далі за інших просунувся Валентин Глушко. Створений його КБ ракетоносій «Енергія» здійснив два успішні старти: у 1987 і 1988 роках. У 1988-му він вивів на орбіту космічний літак «Буран» — то виявився його перший та останній політ. «Енергія» виводила на орбіту вантаж масою близько 100 тонн, а її модифікація «Вулкан» (так і не побудована) — до 175—200 тонн. Бічні блоки «Енергії», так само, як і бічні прискорювачі Falcon Heavy, повинні були стати багаторазовими, тобто після розгону основного блоку ракетоносія здійснити м’яку посадку на парашутах. Глушко пропонував здійснити політ до Марсу на початку 1990-х. Але... Не так сталося, як гадалося.
Зауважу при цьому, що Falcon Heavy виводить на навколоземну орбіту значно менший за масою корисний вантаж — 64 тонни. До речі, це відчутно менше, ніж виводив у другій половині 1960-х створений під керівництвом Вернера фон Брауна ракетоносій Saturn V, який забезпечив американські пілотовані експедиції до Місяця та запуск орбітальної станції Skylab...
Чи означає цей факт, що Ілон Маск тільки повторив (і то не повністю, бо Falcon Heavy поступається за вантажопідйомністю й Н-1, й «Енергії», й Saturn V)? Ні. Його компанія розробила надважкий ракетоносій нового покоління, кількох запусків якого вистачить для виведення на навколоземну орбіту тих блоків, із яких буде змонтовано пілотований марсіянський корабель. Нинішні технології дозволять зробити його легшим, надійнішим і комфортнішим за ті, які були можливі на основі технологій 1970—1980 років.
Але це, можливо, не головне. Головне те, що новий надважкий ракетоносій створений вільними людьми, ентузіастами і мрійниками, та не державною, а приватною компанією лише за 500 млн доларів, тоді як попередні проекти здійснювалися на державному рівні та коштували мільярди й мільярди. Ясна річ, Маск використовував усі набутки людства на шляху в космос, але його команда діяла ефективніше, бо її не смикали чиновники (а водночас і не ігнорувала держава, даючи замовлення на носії для запуску супутників). Маску не довелося на шляху до здійснення своєї мрії ані вступати до СС і створювати Фау-2, як Вернеру фон Брауну, ані сидіти у сталінських таборах, а потім «спокутувати провину» у «шарашках», як Корольову та Глушку (і на шляху до космосу робити міжконтинентальні балістичні ракети під ядерні боєголовки), ані втрачати роботу, як це двічі сталося з Челомеєм (який також робив балістичні ракети, хоча помисли його були спрямовані до Місяця й Марсу). Маск уникнув усього цього, а це значить, що світ усе ж істотно змінився, як би його не прагнули повернути у минуле російські імперіалісти (чиї ракети зовсім не випадково так часто вибухають або падають в океан) чи ісламістські фундаменталісти. І тепер людство може сподіватися на швидке «повернення на Місяць» і на пілотоване продовження «марсіянських хронік».
Якщо, звісно, черговий американський президент не вирішить замість того збільшити продуктові пайки десяткам мільйонів нероб чи здійснити ще якийсь проект в інтересах не тих, хто мріє та працює, а тих, хто паразитує на сучасній цивілізації та її хоч і недосконалому, але все ж гуманізмі...
Утім, це навряд чи станеться. Адже, принаймні, в плані пілотованого польоту до Місяця, вже «підтискає» Китай, а там, дивись, й Індія підтягнеться. Що ж, конкуренція (а разом із тим і на певному рівні й неминуча в нинішньому світі кооперація, як-от у фільмі «Марсіанин») є рушіями прогресу — коли така конкуренція не доходить до антагонізмів і до протистояння між державами.
...А тим часом електромобіль Ілона Маска летить собі до поясу астероїдів по геліоцентричній орбіті зі швидкістю близько 11 км/сек...
