Колишні регіонали, які брали безпосередню участь у агресії Росії, не сидять у в’язницях, не працюють нічними портьє, не розносять воду і піцу. Більшість «міцних господарників» не тільки не переслідуються Законом, а й сідають у теплі крісла при нинішній владі. Періодично з'являються повідомлення, що черговий регіонал отримав «хлібну» посаду в Краматорську або Маріуполі.
У взаємовідносинах української еліти з власним народом давно стоїть статус «все складно». Немає любові, поваги, відсутня довіра. Тому завжди в ціні були ківалови-охендовські, які могли коригувати результати волевиявлення невдячного народу.
У 2014 році Юхим Звягільський увосьме став депутатом Верховної Ради України по мажоритарному округу №45 в Донецькій області, набравши 1454 голоси виборців, що склало 72,73% від усіх, хто взяв участь у виборах. На тому ж окрузі Блок Петра Порошенка отримав 1175 голосів, що склало 57,68%.
Юхим Звягільський, який на своїх широких грудях зміг вмістити зірку Героя соціалістичної праці, зірку Героя України і георгіївський бант, дав сигнал владі, показав можливий алгоритм дій - ви не заважаєте нам жити у наших «палестинах», а в обмін ми забезпечимо підтримку слухняного електорату.
Повзуча окупація Донбасу почалася задовго до буряково-картопляних референдумів і встановлення російських прапорів на українських адміністративних будівлях.
«Якби на Донеччині було повноцінне громадянське суспільство, там не було б ні війни, ні окупації», - каже Павло Жебрівський.
Дивується керівник Донецької обласної військово-цивільної адміністрації і громадянське суспільство здається йому неповноцінним, але Павло Іванович у політику прийшов не вчора і красномовно промовчав про багато важливих подій, які могли вплинути на формування такого бажаного громадянського суспільства на Донбасі.
Соціальну базу для окупанта підготувала донбаська еліта за повної байдужості і потурання центру.
Червоні директори та місцеві нувориші, серед яких були і відверті кримінальники, стали повними господарями Донбасу, перетворивши цей індустріальний край на свою феодальну вотчину.
Коріння кризи йде у часи несправедливої приватизації, коли підприємства викуповували за ціною уживаного холодильника, а вагомі частки трудових колективів, після нехитрих маніпуляцій зі статутним фондом, перетворювалися на порох.
З того часу не пройшло цілої геологічної епохи, щоб забути, як підминає профспілки, як укладали в травматологічні відділення активістів того самого громадянського суспільства, що не відбулося. Як убивали журналістів за їхню професійну діяльність. Як із регіону видушувалася Україна.
Звичайно, були правоохоронні органи, але вони якщо й не стали частиною злочинного світу, то навчилися з ним мирно співіснувати. Потім ми дізнаємося, що саме правоохоронці дали великий відсоток зрадників.
Коротка пам'ять - це недуга всієї української еліти. Можна згадати сепаратистський з'їзд у Сєверодонецьку, брудні президентські вибори 2004 року, де московські політтехнологи безкарно ділили наш народ на три ґатунки.
Ще можна згадати, що донбаська еліта завжди шантажувала Україну, і не тому, що так сильно і відчайдушно хотіла дружити з Росією - всі розуміли, що, натискаючи на цю болючу точку, можна отримати свої бонуси всередині України.
Донбаська еліта загралася. Сук, на якому сиділи місцева аристократія і дворянство, після довгих і наполегливих трудів було успішно спиляно. У Донецьку і Луганську з'явилися системи залпового вогню, російські танки і донські козаки з нагайками, які принесли з собою сморід «русского мира».
Тепер так звана донбаська еліта будує свій Донбас на підконтрольних Україні територіях, а влада не хоче розбиратися згідно із законом з поплічниками «русского мира». Закон і справедливість стали товаром, який змінюється на лояльність до людини, яка точно зібралася на другий термін.
У гібридної війні - свої гібридні закони. Про гуманітарні потреби цивільного населення на окупованих територіях Донецької та Луганської областей клопочеться Вадим Новинський - російський олігарх з українським паспортом, який раніше представляв Крим. Я розумію, що запитань щодо Криму у Новинського немає, тепер залишилася одна дума - про Донбас і щоб усе там було добре і відповідало мінським угодами.
Дивно, що в Україні громадянське суспільство погано сформоване, повільно розвивається і погано тримає голівку. Громадянському суспільству потрібно вчитися у своєї успішної еліти, яка живе багато, красиво, відповідно до своїх декларацій.
Чому між суспільством і елітою така велика прірва, дистанція величезного розміру? Звідки така невідповідність? Сейшели і Катранка. Палац і собача буда...
Чому успішна українська еліта не може з нами поділитися? Ні, не своїм майном і коштами, а досвідом успіху, досягнень і перемог.
Питання реінтеграції Донбасу розв’язується не тільки в окопах, а в Краматорську, Слов'янську та Маріуполі. Саме успіх територій, які підконтрольні Україні, може стати ключем до повернення і територій, і людей.
Чи можна реінтегрувати Донбас з елітою, що прокралася і заплуталася в липкій павутині «русского мира»? Я сумніваюся!
Валерій ФУЙОР, правозахисник
