Останні події навколо колишнього президента Грузії Міхеїла Саакашвілі змушують нас в чергове нагадати про причинно-наслідковий зв’язок.
Як відомо, в понеділок колишнього главу Одеської ОДА військовослужбовці Держприкордонслужби затримали у столичному ресторані і літаком видворили в Польщу. В ДПС пояснили, що повернули Саакашвілі «до країни попереднього перебування», адже суд визнав законною відмову Державної міграційної служби надати йому статус біженця або особи, що потребує додаткового захисту.
В Польщі Саакашвілі заявив про «незаконне викрадення» і що він не проситиме політичного притулку в цій країні. Натомість колишній лідер партії «Рух нових сил» попросив «нарешті щось робити» Європейський Союз і канцлера Німеччини Ангелу Меркель. Польща, в свою чергу, підтвердила, що Саакашвілі був прийнятий на території країни на основі заяви про реадмісію ДМС України.
«Проблему із Саакашвілі із самого початку сама влада в ручному режимі і створила, тобто вона є рукотворною — коментує «Дню» політолог Петро ОЛЕЩУК. — Йому надали громадянство, використали в міжкланових протистояннях, потім позбавили громадянства, далі всі ті події, які відбували на кордоні... Думаю, суть проблеми в тому, що нинішня влада не має стратегії, вона реагує тактично на ті запити, які виникають сьогодні. Тобто є якась проблема, вони намагаються її розв’язати на даному етапі через спосіб, який їм здається найпростішим і вигіднішим для себе. Тобто рух шляхом найменшого спротиву. Такі методи використовувалися ще в 1990-х і 2000-х попередніми президентами. Так само діяв і Янукович під час свого керування країною, зокрема під час відомих подій 2013—2014 рр., тобто якісь реакційні дії без стратегічного планування і розуміння ситуації».
І це в той час, коли ми живемо в умовах війни, яка вимагає від кожного особистої мобілізації. Тим більше, від керівників держави. Потрібна не тільки внутрішньополітична робота (хіба країна вже реформована?), а й грамотна політика на зовнішньому напрямку, адже тут діє не тільки агресор, а й інші сусіди (та ж Польща, яка взяла на озброєння історичні питання). Натомість, у нас влада вже тривалий час зайнята вирішенням «питання Саакашвілі». Хоча проблема набагато глибше.
Колишнього главу Одеської ОДА використали, спочатку пропонуючи його українцям як приклад успішних реформ в Грузії, а потім як «торпеду» у внутрішньовидовій боротьбі українського політикуму. Можливо, Саакашвілі і був успішним реформатором на Батьківщині, але чому тоді не вийшло в Україні? Він і його соратники кажуть, що їм не дали працювати, хоча в тій же Одеській області Саакашвілі на високих посадах мав своїх людей — очільника обласної прокуратури, главу обласного управління МВС, главу Одеської митниці... А може, він розглядав Одесу просто як трамплін на вищу посаду? Про готовність зайняти крісло глави уряду Саакашвілі сам заявляв.
Та, схоже, у того, хто його призначив, також були свої плани. «Саакашвілі призначили главою Одеської обласної адміністрації не тому, що він був видатним реформатором. А тому, що за допомогою міфу про реформатора президент Порошенко вирішив послабити вплив свого тодішнього конкурента, олігарха Ігоря Коломойського. Коломойський, енергія якого допомогла зберегти стабільність в Дніпропетровській області і не допустити її окупації Росією, міг вважати, що його нове «королівство» включає в себе і сусідні регіони. Перш за все — Одеську область, якою керував його соратник Ігор Палиця, — пише журналіст Віталій Портніков. — Призначення Саакашвілі стало одним з головних рішень, які сприяли ослабленню Коломойського і його витісненню з української політики. А сам Саакашвілі перетворився на політика вже не грузинського і навіть не одеського, а українського масштабу. Що було успішно використано Порошенком в його боротьбі з іншим конкурентом у владі — прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком» (espreso.tv).
Далі, маючи певних прихильників в Україні (влада допомогла — сама ж розповідала про великі досягнення в Грузії) і зрозумівши, що його фактично «кинули», Саакашвілі пішов проти Президента — почав кожної неділі збирати багатотисячні мітинги, критикуючи владу і вимагаючи імпічмент Президента. А далі — позбавлення Саакашвілі громадянства, прорив на кордоні, суди... Добре, зараз ви його видворили з України. Але чи розв’язали ви цим проблему, адже реальні підстави для незадоволення людей існують? Причому таких людей набагато більше ніж ті, що виходили на «марші протесту». Або чи почали ви реально «жити по-новому»?
Незважаючи на те, що Президент нещодавно заявляв про винесені уроки з подій поразки Української революції сторічної давнини, старі причини все одно мають місце. Плюс правила, які були сформовані за часів президента Кучми, від яких нинішня влада також не має бажання відмовлятися. А отже притомні політики, громадські діячі, журналісти мають працювати над тим аби не допустити реалізації, як сказала Ганна Гопко «стратегії національної поразки». Приклад же ганебної історії із Саакашвілі має стати наукою для тих, хто в майбутньому прийде до влади.
