Агресія Росії проти України змушує нас більш уважно придивлятися до всіх аспектів життя цієї країни. Особливо до тих, які прямо або опосередковано мають відношення до нас. Це стосується також місця, ваги Росії в світовому співтоваристві, її активної роботи щодо створення й розширення так званого «русского мира». Так як його розширення звужує наші можливості поширення правдивої інформації про події в Україні. В наших ЗМІ досить детально відслідковується все, що відбувається в цьому напрямі щодо Європи, США. Тут великих здобутків у Росії немає попри всі зусилля її і її прихильників. Навпаки, постійно збільшується опір намірам Росії, зростає розуміння руйнівних наслідків її політики. Але є регіон, де намагання Росії розширити територію «русского мира» дають певні результати. Цей регіон — Африка, а точніше підсахарська Африка. Це — 50 країн, 50 голосів у ООН. На відміну від європейських країн події в Україні географічно не мають до них відношення, тому і не впливають напряму на їхню політику щодо Росії. Росія ж проводить у цих країнах цілеспрямовану економічну, військову експансію і залучає їх у сферу свого впливу. Знання цих процесів мало б змусити керівництво України приділити більше уваги африканському напрямку зовнішньої політики України.
«МАШИНА» СРСР
Для відновлення та зміцнення своїх позицій у Африці Росія використовує солідну наукову базу створену ще за СРСР: Інститут Африки при РАН, Центр африканських досліджень у Петербурзі, журнал «Азія і Африка сьогодні». При МЗС Росії є посада спецуповноваженого по країнах Близького Сходу і Африки, який більшу частину свого часу проводить в країнах регіону. Для координації діяльності російських організацій, державних і недержавних, 2009 року під егідою ВТБ було створено некомерційну структуру Афроком. У його рамках 2016 року для зосередження зусиль виключно на економічному співробітництві утворили «Африканську ділову ініціативу». З кожною з африканських країн підписано десятки договорів, які створюють надійну правову базу для роботи російських компаній у Африці. Працюють 17 міжурядових комісій з економічного співробітництва. Згадуваний ВТБ у кількох країнах відкрив свої філіали, а також вклав 2 млрд доларів у Афроексімбанк. У той самий час Росія списала борг африканським країнам на 20 млрд доларів. Як результат: 2016 року Африка була єдиним регіоном, із яким товарообіг Росії зріс.
ДОПОМОГА ЕКОНОМІЦІ — ІНСТРУМЕНТ ВПЛИВУ
Звичайно, головним інструментом впливу в конкретній країні є допомога в сфері економіки. Росія в цій галузі не є головним гравцем у Африці. Якщо товарообіг Китаю з країнами Африки 2016 року становив понад 300 млрд доларів, у США — 100 млрд, то в Росії він склав 14,5 млрд доларів. Але Росія намагається всіляко надолужити вплив періоду СРСР. Деякі приклади. Росія посідає перше місце у постачанні країнам Африки військової техніки й озброєння. Будує атомні електростанції в ПАР та Нігерії, планує їхнє будівництво в Судані, допомагає у створенні ядерних центрів у Кенії та Замбії. Допомогла Анголі в запуску супутника «Ангосат» з космодрому «Байконур». Розробляє друге в світі по запасах родовище платини в Зімбабве. 35 російських компаній, серед яких «Рособоронекспорт», «Зарубіжгеологія», «Інтер РАО», РЖД, отримали ліцензії на роботу в Ефіопії. В Бурунді будують завод з випуску ЛЕД-ламп. У Сенегалі — рибопереробний завод. У Намібії «Ренова» видобуває уран, а в ПАР марганець. У Гвінеї «Русал» розробляє родовище бокситів. У Ліберії «Северсталь» добуває залізну руду. В Анголі «Алроса» контролює видобуток дорогоцінних каменів. По всій Африці російські компанії займаються пошуками нових родовищ природних ресурсів. У Екваторіальній Гвінеї «Лукойл» добуває нафту та планує повернутись у Нігерію. Перелік можна продовжувати.
ДИПЛОМАТІЯ
Успіхам російських компаній у Африці сприяє активна увага керівництва країни до цього регіону. В. Путін відвідав Марокко, Алжир, Лівію, Єгипет, двічі ПАР. Д. Медведев у ранзі президента Росії був у Нігерії, Анголі, Намібії. Нещодавно повернувся з Марокко. В Путіна є двоє радників з африканських питань: С. Іванов (працював у Кенії ) та І. Сечін (працював перекладачем у Анголі й Мозамбіку). Міністр закордонних справ Росії С. Лавров відвідав ПАР, Зімбабве, Мозамбік, Ефіопію, Анголу, Південний Судан, Алжир, Бурунді. Найближчим часом знову планує відвідати Анголу, Мозамбік, Намібію, Ефіопію, Зімбабве. В 50 країнах підсахарської Африки працюють 35 посольств Росії. До речі: Україна має тут 6 посольств. Відповідно в Москві мають свої посольства 33 африканські країни. В Києві — 3 (два з яких представляють прокремлівські країни). В Москві постійно перебувають хтось з президентів, прем’єр-міністрів, міністрів тієї чи іншої африканської країни. Три роки тому в Кремлі зібрали форум африканських випускників радянських та російських вишів. Перед ними виступив президент Росії. Ця активність значно зросла після введення щодо Росії санкцій після агресії в Україну.
Щоб картина була цілісною щодо Африки як регіону варто сказати кілька слів про Північну Африку, яка, власне, належить до арабського світу.
Після захоплення Криму й посилення військово-морської бази в Тартусі (Сирія) Росія відновлює свої позиції в Єгипті: проводить спільні військові навчання, на кордоні з Лівією створюється військова база, будуватиметься АЕС, створено Єгипетсько-російський університет. У Лівії росіяни контролюють найбільш боєздатну військову силу під командуванням випускника російського вишу генерала Хафтара і друкують для нього гроші. Алжир традиційно є найбільшим покупцем російської військової техніки, що обумовлює певну його залежність від Росії й дратує Францію. Таким чином, ланцюжок «Крим — Сирія — Єгипет — Лівія — Алжир» роблять Росію впливовим гравцем у басейні Середземного моря.
Така активність Росії має наслідком зростання її впливу в країнах Африки і формує позитивне до неї відношення . Це дає Росії надію на зміцнення становища в трикутнику США — Росія — Китай.
ПОЛІТИЧНІ ДИВІДЕНДИ
Які, зрештою, політичні дивіденди з цього має Росія на прикладі окремих країн?
Правляча партія ПАР Африканський національний Конгрес офіційно визнала так званий референдум у Криму і кваліфікувала події 2013—2014 р.р. в Україні як державний переворот. У ООН послідовно підтримує російську позицію.
Панафриканський парламент, який розміщується в ПАР, після емоційного виступу колишнього президента Гани Д.Роллінгса про право народів на самовизначення, в березні 2014 року підтримав т. з. «референдум» в Криму.
Президент Судану фельдмаршал Омар аль-Башір, який розшукується Міжнародним кримінальним судом за злочини проти людства, є особистим другом В.Путіна. Часто буває в Москві. Домовляються про військову базу Росії в Судані. Також послідовно голосує в усіх міжнародних організаціях на підтримку Росії.
Недавно скинутий президент Зімбабве Роберт Мугабе теж був особистим другом В. Путіна і часто бував у нього в гостях. Ділився досвідом виживання в умовах санкцій. Він разом із колишнім президентом ПАР Дж. Зумою були єдиними африканськими лідерами присутніми на військовому параді в Москві 9 травня 2015 року. Теж послідовно підтримують Росію в ООН. Яку позицію обере нове керівництво Зімбабве, покаже час.
Президент Уганди Й.Мусевені активно набивається в друзі Путіна і вже відвідав Москву на його запрошення.
Міністр закордонних справ Ефіопії Воркнех Гебейеху під час візиту в Москву «продемонстрував готовність відстоювати позицію Росії на міжнародних майданчиках». Його колега з Танзанії Бернард Мембе там же в Москві заявив, що «Росія — це наддержава» і закликав відкрити в Москві представництво Африканського Союзу. І не завжди все так сухо дипломатично. Ще один їхній колега з Південного Судану виявився ліриком: «У нас завжди гарна погода. Світить сонце, безкоштовна сауна. Не сидіть тут у Москві, приїжджайте до нас».
У Малі під час загострення ситуації на півночі зібрали понад 10 000 підписів під листом до Путіна з проханням прийти і допомогти встановити мир.
Екваторіальна Гвінея до цього часу посилає своїх хлопців у Севастополь навчатися морській справі.
У Камеруні надрукували поштову марку з портретом Путіна.
І «вишенька на торті»: Росія підписала договір про співробітництво в оборонній сфері з королем Свазіленду Мсваті ІІІ.
Подібне відношення до Росії має наслідком голосування в ООН резолюцій про порушення Росією прав людини в Криму. Якщо в грудні 2016 року її підтримали 9 країн підсахарської Африки, то в грудні 2017 року — тільки 3 (з 50) — Ботсвана, Ліберія і Сейшели (Генеральний прокурор України абсолютно правильно вибрав саме Сейшели для свого відпочинку на знак подяки за їхню позицію в ООН).
Полем битви за своє місце в світі є не тільки Європа й США. Росія це розуміє. Зростаючий опір своїй політиці в Європі й у Північній Америці вона компенсує зміцненням своїх позицій в Африці.
За всі роки незалежності жоден з президентів, прем’єр-міністрів України не був у жодній країні підсахарської Африки. За великим рахунком цей регіон відсутній у зовнішній політиці України. На сьогодні функціонують лише три повноцінні посольства — у Сенегалі, Нігерії, Кенії. Так само як і їхні лідери обминають Україну.