Нині в Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра святкують ювілей вистави «Море...Ніч...Свічки...». Постановку за п’єсою «Це велике море» сучасного ізраїльського драматурга Йосефа Бар-Йосефа здійснив Едуард Митницький ще 2003 року. Це було першопрочитання твору в нашій країні. Вистава викликала великий резонанс у глядачів і критиків (до речі, Лев Сомов (Міша) отримав премію «Київська пектораль» у номінації «Найкраща чоловіча роль другого плану»). Як створювалась вистава-довгожитель «Дню» розказали актори-виконавці цієї проникливої психологічної драми.
«Дні пропливають як дим...» — такими словами завершується постановка «Море...
Ніч...Свічки...». Автор п’єси — знаний драматург і прозаїк Йосеф Бар-Йосеф спеціально приїжджав із Тель-Авіва на київські репетиції влітку 2002 року, бачив уже готову поставку і залишився дуже задоволений грою акторів. У листопаді 2005-го цю виставу з успіхом представляли в Ченстохові та Перемишлі (Польща).
Як стрімко летить час — 15 років тому відбулася світова прем’єра «Море...
Ніч...Свічки...». Через сюжет і вічні теми, до яких звертається Йосеф Бар-Йосеф: батьки й діти, кохання й ненависть, вірність й зрада, самотність й несправедливість, право на вибір у власному житті — ця вистава сприймається глядачами на одному подиху. Вражає сценічне вирішення, режисерські знахідки, акторський ансамбль. Можливо, це й «тримає» виставу в репертуарі.
Нагадаємо, першим Ноахом Грінвальдом був чудовий актор Віталій Лінецький, який трагічно помер у 43 роки... Нині цю роль дуже переконливо грає Ахтем Сеїтаблаєв, який останнім часом завоював увагу глядача як талановитий кінорежисер (його фільми «Хайтарма» та «Кіборги» — лідери кінопрокату). Серед артистів, задіяних від перших днів життя вистави, є прекрасні майстрині сцени — Неоніла Білецька (Аліза), Тетяна Комарова і Олеся Жураківська (Ріта), Тетяна Круліковська (Пніна), Світлана Орліченко (Естер), Лев Сомов і Андрій Самінін (Міша). До речі, образ Ефраїма першим створив Анатолій Ященко, а нині цю роль по черзі грають Сергій Коршиков і Сергій Петько...
Днями артисти зіграли вже 175-й раз «Море...Ніч...Свічки...», і після вистави вони поділилися з «Днем» своїми думками про легендарну постановку.
«ЦІКАВИЙ МАТЕРІАЛ, В ЯКОМУ ЗНАХОДЖУ ЩОРАЗУ НОВЕ...»
Ахтем СЕЇТАБЛАЄВ:
— Я ввійшов до складу учасників вистави, коли Віталій Борисович Лінецький ще був живий. Ми близько двох років грали роль Ноаха по черзі. Для мене це було відповідально й хвилююче одночасно. Я не повторював його знахідки, а вчився в нього бути щирим на сцені. Ми працювали кожен по-своєму. Лінецький грав надзвичайно емоційно в цій виставі. Це — як зустріч зі стихією. Вдивляючись у гру Віталія на сцені, ти ніби зустрічався з поєднанням надприродного таланту артиста та його титанічною роботою. Він був геніальним актором і особистістю. Без пафосу.
Я дуже люблю цю виставу. Кожна постановка Едуарда Марковича Митницького особлива. Працювати разом із таким майстром режисури велика удача. Знаєте, ще коли я вчився в Театральному інституті, то мріяв потрапити до артистичного складу саме його театру... Час минув і моя мрія здійснилася.
Драматургія світового рівня є актуальною завжди. П’єса Йосефа Бар-Йосефа для мене є саме таким прикладом. У цілому, вистава дуже трагічна й болюча, хоча в ній є й комічні моменти. Це цікавий матеріал, в якому знаходжу щоразу нове...
«ЧОЛОВІК І ДУША»
Тетяна КОМАРОВА:
— Після смерті Віталія Лінецького в цю виставу було важко виходити на сцену без сліз... Якщо порівнювати Віталія та Ахтема в ролі Ноаха, то це зовсім дві різні вистави. Кожен з них — прекрасний по-своєму. У «Морі...» Ахтем Сеїтаблаєв більше розкривається як чоловік, а Віталій Лінецький грав як бентежна душа. Тоді ця вистава, дійсно, була про його душу...
«Море...Ніч...Свічки...» тримається в афіші вже п’ятнадцять років. Це — рідкість для репертуарного театру, але хотілося б, щоб вона жила ще і ще багато літ...
«БАТЬКИ І ДІТИ»
Неоніла БIЛЕЦЬКА:
— Із задоволенням граю цю виставу. Невеликий обсяг тексту ролі Алізи розкриває долю жінки, яка шалено любить свого сина. Багато хто з нас так само обожнюють власних дітей. В результаті ця любов стає шкідливою... Адже, іноді батьки не можуть сказати синові, що він веде себе непорядно, робить щось не так або не те, через страх втратити зв’язок із дитиною... Також, часто, спрямовуючи на «правильний» шлях, батьки помилково вважають, що саме він є правильним...».
«СОВІСТЬ ЗЕМЛІ»
Тетяна КРУЛIКОВСЬКА:
— Взагалі, ця вистава — про життя людини, з його різними складнощами, з усіма її слабкостями та мріями... А таких чистих душею людей, як Пніна, дуже мало. Їх ще називають «совістю землі». Вони зрідка витримують невпинний вир життя...
